Народна пісенна творчість в Україні.

НЕВИЧЕРПНА ДЖЕРЕЛЬНА ДУША НАРОДУ

Народна пісня – це народна історія. Микола Гоголь назвав усі українські пісні історичними, бо “вони ні на мить не відриваються від життя і завжди достовірно відображають епоху”. І це справді так. Народні пісні відображають події і ситуації певного періоду історії. Пісня народжувалася тоді, коли серце щиро переповнювалося радістю чи смутком, відтворювала всі людські почуття.

У наш час, коли відбувається національне відродження України, велика увага приділяється народним традиціям, звичаям і збереженню вокального надбання нашого народу. Усе, що створювалося нашими предками протягом багатьох віків, передавалося від покоління до покоління, знайшло відо браження в народній пісні. Як писав український поетакадемік Максим Рильський: “Фольклор – це підручник душі людської”.

“Народна пісенна творчість в Україні” – таку назву має нав чальний посібник, укладачами якого є шанувальники і збирачі народної творчості, професори Рівненського державного

гуманітарного університету Андрій Пастушенко та Микола Поно маренко. Розпочинається він традиційно із пісень календарного циклу, які збереглися в нашого народу найкраще, найповніше: різдвяні колядки, новорічні щедрівки, русальні, купальські, жниварські, обжинкові, пісні, приурочені до Андріївських вечорниць.

Далі в посібнику містяться пісні-балади, народні думи, які побутували в житті не одного покоління нашого народу, піднімали дух у боротьбі проти національного гноблення, оспівували від важних патріотів – захисників рідного краю. У багатьох ліричних піснях основною темою стала доля жінки, нещасливе кохання, материнські почуття, нарікання на гірку вдовину долю та ін.

Упорядники також подають рекрутські, чумацькі, козацькі, стрілецькі пісні, пісні літературного походження та Української Повстанської Армії. Завершують це видання пісні-гімни та марші, які повернулися із забуття в період незалежності і наповнюють наші серця священною Любов’ю до матері-Вітчизни.

Народні пісні відзначаються глибоким змістом, своєю історичною правдою, поетичним ліризмом, вони будуть хвилювати нові покоління, які доторкнуться душею до скарбів народної мудрості.

Богдан Столярчук, професор Рівненського державного

гуманітарного університету. КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ Різдвяні звичаї та обряди України характеризуються ба гатством форм, великою різноманітністю місцевих особливостей. Але спільними їхніми ознаками є висока гуманістична наснага, спрямованість до життєвих справ людини, утвердження добра, справедливості, гідності, любові, сімейної й громадянської злагоди. Основним компонентом різдвяної обрядовості є свята вечеря напередодні Різдва. Нею завершується великий передріздвяний піст – “пилипівка” – і починаються, власне, різдвяні урочистості. В народній традиції Святвечір зберіг чимало давніх звичаїв. Уже сама вечеря, яка повинна складатися з дванадцяти страв, має характер архаїчного ритуального освячення основних плодів землеробської праці. Головною стравою святої вечері скрізь в Україні є кутя – із пшеничної крупи, приправлена медом, маком, горіхами.

Свята вечеря в народній традиції супроводжується дотриманням певних правил. Перед початком господар із синами вносить до хати і стелить на долівці солому – “діда”. На столі розстеляють сіно, на покуті ставлять пшеничний або вівсяний сніп – “короля” (у різних місцях України він називався ще “дідухом”, “колідником”). Святвечір і Різдво – найбільше сімейне свято, яке зобов’язувало всіх членів сім’ї зібратися біля одного стола. Глава сім’ї займав місце на покуті, біля нього праворуч і ліворуч за віком розміщувалися сини й дочки. Готувати й подавати на стіл вечерю повинна обов’язково господиня дому.

Неповторного чару й урочистості, святковості і таємничості надавали святвечірній обрядовості ворожіння, магічні дії, прогнозування погоди, майбутнього врожаю. Цілий день перед Святвечором не можна було сваритися, карати, у дворі й хаті мав бути зразковий порядок, сплачені всі борги, звичай вимагав припинити гнів, образу, ворогування. Усе це базувалося на віруванні: як буде на Святвечір і на Різдво – такий буде лад у господарстві, в хаті, такими будуть взаємини між членами сім’ї упродовж цілого року. Повсюди в Україні звичай вимагав, щоб на Святвечір була добре доглянута й нагодована худоба. Побутувало вірування, що опівночі перед Різдвом домашні тварини розмовляють між собою, хвалять свого господаря або ганять його за недбальство і навіть можуть випрохати для нього смерть.