Хеві-метал

Ми вже грали у надто багато різних ігор,

щоб не спробувати ще й цієї.

Умберто Еко, «Маятник Фуко»

Найгірше — те, що злидні змушують людей

казати неправду.

Габріель Гарсіа Маркес,

«Полковникові ніхто не пише»

Справжнє оповідання не написати чорнилом.

І кров’ю серця його теж не написати.

Його можна написати лише кров’ю чужого серця.

Перш ніж стати художником,

треба стати падлюкою.

О. Генрі, «Пекельне полум’я»

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

У тому, що сталося, Ваня міг звинувачувати тільки себе. Власне, це він і робив: кляв своє відображення в круглому люстерку, яке висіло у ванній, кривився у великому дзеркалі в коридорі. Він бігав маленькою квартирою, відганяв ногами Кота й намагався зібратися за кілька хвилин, а в голові стукало: «Винен, винен. Сам винен».

Треба було лягати раніше. Якщо тебе забирають на інтерв’ю о 6:10, треба прокинутись о 5:30, помити голову, поголитися, випити чогось гарячого, вдягнути чисте та бути готовим заздалегідь, бо тобі ще виходити надвір, перебігати дорогу та чекати розвозку під парадним нового будинку, в якому, за задумом, ти й живеш. Бо успішні артисти, переможці «Таланту» й Бронзові Голоси країни якщо і живуть на Червоному Хуторі, то в новобудові, з шикарним краєвидом на ліс.

У жодному разі вони не мешкають у брудно-коричневій гостинці1, серед ліміти та алкашів, які у темному жовтні щоранку прокидаються так само вдосвіта. Хтось із них вже гучно кашляв і курив у темному коридорі, хтось уже їхав у рипучому ліфті, а Ваня нісся крізь все це сходами, долаючи кожен марш за кілька довгих кроків.

Соромно жити на околиці, соромно винаймати крихітну однушку в гостинці. А найгірше — коли ти назвав розвозці ТРК не свою адресу й скерував водія до новобудови, що нависала над старим мікрорайоном. Ніби ти настільки успішний, що живеш там. І сам же проспав, схопившись від дзвінка водія: «Ми вже на місці, виходь».

Ваня збирався лягти об одинадцятій, ця цифра стала для нього маяком після надцятого перегляду фільму «Рок-зірка», де щойно звільнений вокаліст гурту «Steel Dragon» казав зміннику: «Ти думаєш, все просто? А лягати щодня об одинадцятій, щоби зберегти голос?». Голос дійсно треба було берегти — він щось останнім часом почав хиляти, ледь дістаючи звичних нот. Може, вузли на зв’язках, а може, через зуби.

І що ж? Перед сном переслухав чергову двадцятку «Billboard» — нічого цікавого, два акорди та гудящі бочки. Оскаженів від цього та спробував заспокоїтися в ліжку, трохи погравши у «Plants vs Zombies 2». Трохи? Та де там — напоровся на якусь заможну корейську дитину, що накупила собі дорогих рослин, Пак блядь Сун чи щось таке, програв та відігравався ще годину. Тобто майже до третьої.

А потім крутився й крутився на матраці, намагався відігнати думки на кшталт «що робити?» і «як перебитися до першого числа?». Пів року Ваня жив у кредит по картці — всі сили йшли на те, щоби до початку кожного місяця вийти на нуль, а там ще місяць попереду, тому щось придумається. В усіх своїх теж голяки, треба до першого листопада десь позичити гроші — попереду грудень, щось та й заробить. Під час тих невеселих розрахунків нарешті й заснув.

Звичайно, ідея про урочистий впевнений вихід з новобудови належала Трушину. Досвідчений директор вигадав це давно, коли ще не було машини, а Ваню кликали в ранкові шоу ледь не щотижня — особливо на канальне, одразу після перемоги в «Таланті».

Тоді він збирався переїхати в центр, але спливав час, а гостинка так і лишалася — з його надувним матрацом на підлозі та гітарою у кофрі.

Щоби здаватися успішним, — а на цьому в шоубізнесі трималося усе, — Гєна Трушин підказав цей спосіб, назвавши його «виходом з-за пічки». І почав тоді Ваня прокрадатися зранку чагарями до синього хмарочоса, в якому, напевно, жили якісь суперлюди, що косили капусту комбайнами й не мали дурної звички вештатися старими будинками готельного типу.

Можна було б і на «Фєдє» поїхати, але витрати пального були б не менш ніж літрів п’ятнадцять — у два кінці до Лук’янівки далеко. Та й грюкало щось попереду справа, грюкало давно й сильно — так можна й не доїхати. Тому Трушин попросив розвозку, а Ваня мав просто вчасно прокинутися й удати втомлену зірку, яка живе десь під хмарами.