Кримський інжир. Чаїр

Людина — істота соціальна, і світова пандемія коронавірусу це вчергове демонструє. Пам’ятаєте, як навесні 2020-го ми завмерли у невизначеності та страху перед невідомою загрозою (хоча хтось із нас поставився до цього скептично)? І тут одразу людство повернулося до базової цінності — безпеки та виживання, відкинувши на другий план питання розвитку, свободи самовираження й пересування. Цей період свого життя я застав в Індії, де був один із найжорсткіших локдаунів і де в перші тижні не те що важко було купити рис, молоко, овочі (все було зачинено, тому ми виходили на підпільне полювання: через чорний вхід купували в овочевій крамниці кілька баклажанів, цибулин, помідорів та капусту), але й де заклик «лишайся вдома» був прямою вказівкою для місцевої поліції контролювати його з бамбуковими палицями. Людству важко було опанувати поширення пандемії, тому воно намагалось бодай мінімізувати її наслідки.

Медичні маски, дистанція у півтора метра, замовлення їжі та побутової хімії через онлайн, постійна перевірка своїх смакових та нюхових рецепторів (я, наприклад, щоранку це тестував на каві) увійшли в норму. А далі — нескінченні робочі наради, дзвінки та святкування днів народжень у зумі / тімз / скайпі / фейстаймі / вацапі / etc… і новини про те, що хтось черговий із твого кола одягнув небажану «корону».

І тут ми відчули оцю саму крихкість людських зв’язків та приємних залежностей одне від одного. Соціальна дистанція стала проникати у всі аспекти людського буття, і пандемія з наслідками для фізичного тіла почала наносити рубці психологічні. Відчуження, зменшення кола спілкування та кількості обіймів, збільшення агресії стали новою реальністю. Я це відчув і у зменшенні комунікації між мешканцями Криму та материкової України, коли через ускладнення перетину «кордонів» люди менше обмінюються фізичною енергією, менше підтримують одне одного, дедалі глибше занурюючись у дві паралельні реальності — авторитарну російську і трансформаційну українську.

Щоб бути на одній ментальній хвилі одне з одним, важливий діалог і за формою, і за сенсами.

Щиро кажучи, такий українсько-кримськотатарський діалог ми почали ґрунтовно будувати лише сім з половиною років тому, коли наративи про Крим та кримських татар вийшли за межі стереотипних чебуреків та пахлави, гір та моря, поганого туристичного сервісу та радянської дитячої мрії під назвою «Артек», віри в те, що кримські татари тільки й хочуть що приєднати Крим до Туреччини, а ще, це ж у Криму продавали українських красунь у гареми і українських чоловіків — на галери. Ми почали говорити про складніші матерії як взаємопроникнення культур, спільні історичні перемоги, право на суб’єктність кримськотатарського народу, про цінності, що об’єднують, і про домашню роботу, яку ми маємо ще разом зробити.

Але є й інший трек, який важливо поглибити, — це кримськотатарсько-кримськотатарський діалог. Це відверта розмова тих киримли, що живуть у Бахчисараї, з тими, хто в Києві або в Анкарі; тих, які роблять намаз п’ять разів на день, із тими, що ходять до мечеті лише двічі на рік у найбільші релігійні свята (або не ходять); тих, хто чекає щовівторка на самвидавні газети, з тими, хто знімає відео у тік-ток. Це діалог, завдяки якому ми формуємо новий суспільний договір, що допоможе вирвати рідну мову із прірви, вибудувати культуру пам’яті без надмірної віктимізації, підсилити й перевинайти національні інституції, почати вголос говорити на табуйовані / складні теми та визначити спільну стратегію і картинку майбутнього.

За ці чотири роки «Кримський інжир / Qırım inciri» створив і продовжує творити кримську літературну інфраструктуру, вплітаючи її в загальноукраїнську й вибудовуючи спільний інтелектуальний простір з півостровом та його корінними мешканцями, таким чином посилюючи ці два діалогових напрямки. А ще за цей час деякі тексти були перекладені іноземними мовами, а деякі — стали піснями.

Ця антологія містить найкращі твори третього українсько-кримськотатарського літературного конкурсу, у якому взяли участь 125 авторів із фактично всіх регіонів України, а також Туреччини, Фінляндії, Німеччини та Грузії. З Криму свої роботи на конкурс надсилали учасники та учасниці з Сімферополя, Бахчисарая, Керчі, Сак, Євпаторії, Феодосії, Судака, Ічкі, Білогорська та наближених до них населених пунктів. Також тут ви знайдете поезію та прозу не лише сучасних авторів, але й переклади класиків, а ще літературу для дітей, що, безперечно, сприятиме формуванню нової генерації, яка розділена «кордонами», але об’єднана спільними дискурсами й розумінням.