Олеся вже цілих п’ять хвилин гіпнотизувала перелік чатів у месенджері. А точніше, один із них. Макс — онлайн. Цікаво, що він зараз робить? Хочеться йому написати. «Привіт! Як справи?» і смайлик — не занадто банально? Але писати все ж не наважувалася — зрештою, як і лайкнути його свіжу фотку в інсті. Вчора виклав. На ній він серйозно дивиться просто в кадр, поза така крута, розкута, на одне плече закинув тактичний рюкзак. Це його старшого брата, здогадалася Олеся, він же в ЗСУ. Вона зайшла в інстаграм, заледве ввела літеру «М» — ну звісно ж, його профіль перший у списку швидкого пошуку…
Знову розглядала фото: ну який же гарний, і такий дорослий став. Якось раніше вона не дуже помічала. І в цих джинсах він просто неймовірний. Уже сто чотирнадцять лайків за один день, ого.
«І чого це я не можу лайкнути його фотку? — думала собі Олеся. — Ми ж друзі, чи як! З раннього дитинства, між іншим, з п’яти років. Та я його все своє свідоме життя знаю!»
Поставила сердечко, і аж у грудях тьохнуло! Смішно, це всього лише якийсь лайк. Мама каже, що вподобайки в соцмережах — то «емоційні погладжування», тому не варто ними аж так дуже перейматися, а Олеся собі думає, чому б і не вподобати, якщо фото справді гарне.
«Дуже розумно, Олесечко, запала на найкращого друга, ще й тепер, коли в нас дружба на відстані… Він же на мене не запав, це точно… А взагалі, терміново треба і собі фотку виставити».
Олесі зараз емоційні погладжування не завадять... Нова школа — нормальна, і навіть нові подружки вже є: Ізабел та Елісон. Недавно вони вперше запросили її на sleepover, і то було насправді класно. «Зоряні війни. Повернення джедая» передивилися. Дівчата кажуть, що це їхня традиція: у грудні переглядають усі епізоди. На приставці пограли. Трохи балакали. Іноді Олеся ще не у все в’їжджає, коли говорять швидко і за британською звичкою «ковтають» закінчення, тож часом їй легше просто кивати головою з розумним виглядом.
Так, так, усе «нормально», і треба бути вдячною — це мама постійно повторює. Але колись було крутезно. Особливо на різдвяних канікулах… На ковзанку ходили і на санки. А опісля обпікали язики смачнючим какао. І реготали, як навіжені, іноді забуваючи, з чого. Або збиралися в когось удома й дивилися фільми, смажили попкорн у мікрохвильовці, грали в «Уно» чи у «Вибухових кошенят», знімали тіктоки на Катин канал — реакцію на гидкі цукерки на будь-який смак, як у «Гаррі Поттері», чи голосування за найсмачніші чипси, — складали пазл на тисячу детальок, а потім Катя круто монтувала це все у пришвидшеному режимі. Одного разу пекли бельгійські вафлі, а якось навіть самі крутили суші. Здавалося, так буде завжди. Але тепер Катя знімає тіктоки про життя і школу в Норвегії. Завдяки тим її відео Олесі іноді здається, що Катя не так уже й далеко…
Дружба на відстані — це складно. Єдине, що залишилося в їхньої компашки, — це купа спогадів і чатик на п’ятьох. Макс і Ліна в Україні, Катя у Норвегії, Устим у Польщі, і Олеся — у Британії. У перші місяці повномасштабного вторгнення їхній чат аж гудів, вони постійно про щось переписувалися, найбільше під час повітряних тривог. А з часом спільних тем знаходилося все менше, особливо коли частина друзів роз’їхалася в різні країни. Олеся й сама себе ловила на думці, що іноді не знає, що їм писати.
Добре, що їхня енергійна Катя чатик реанімувала, постійно закидала меми, ділилася фотками, вигадувала щось цікаве, а часом чудернацьке. От недавно вони мали цілий день фоткати все фіолетове, що потрапить їм на очі.
«Ну ок, напишу Максу, чого це я…» Відкрила директ — а Макса вже й нема: last seen 26 minutes ago. Мимоволі почала вираховувати різницю в часі. «Це у мене пів на сьому, а в Україні, значить, пів дев’ятої, ще не пізно». Аж тут у кутку екрана вигулькнуло повідомлення від Каті:
Ти вже Ганні есей надіслала?
Олеся й Катя на додачу до британської та норвезької шкіл і далі вчилися в Україні онлайн. А їхня Ганна Миколаївна, вчителька мови й літератури, придумала їм завданнячко на канікули: написати щось гарне про українське Різдво.
Та яке! Нічого не пишеться.
