Частина 1
Карпати
У Львові засніжило. Нарешті! Оленка весело човгала побілілими стежками, поспішаючи на залізничний вокзал.
Останній тиждень старого року був похмуро-дощовим, і вона боялася, що доведеться зустрічати друзів, чалапаючи по кісточки в болоті. Тож у новорічну ніч, коли всі загадують бажання, попросила снігу. І зима змилостивилася — вже третю добу трусила понад Львовом лапатий сніг.
Незважаючи на ранню годину, залізничний вокзал нагадував мурашник. У залі очікування ожив гучномовець:
— Шановні пасажири! Пасажирський поїзд номер сто сорок три «Київ — Івано-Франківськ» прибуває до першого перону. Нумерація вагонів — з голови поїзда. Стоянка поїзда — двадцять хвилин.
Оленка продерлася крізь натовп і вибігла на перон. Серце закалатало від радісного передчуття зустрічі зі своєю командою скарбошукачів. Мружачись від вітру, що крутив снігом аж попід металевим каркасом даху над пероном, Оленка вдивлялася у номери вагонів. Ті, наче велетні, котилися повз неї, сповільнюючи хід.
Неслухняну Антонову чуприну, що виткнулася у прочинене вікно тамбура, Оленка впізнала найшвидше. Хлопець теж помітив її і радісно помахав рукою. Поруч із ним у вікні вигулькнули ще дві кумедні мармизи — Сашко та Сергій корчили смішні гримаси, вдаючи чи то мавпочок, чи поросят. У грудях защеміло — Оленка збагнула, що за кілька місяців уже встигла скучити за цією трійцею...
— Привіт, Міледі! — радісно вигукнув Сергій, зіскакуючи з приступки на перон.
Оленка пригрозила йому кулаком, але одразу ж усміхнулася. Антон вискочив з вагона вслід за Сергієм і схопив дівчинку в обійми.
— Ну, мала, а ти виросла! Ледве тебе підняв!
— Це хто тут мала?! — вдавано обурилася Оленка.
— Ой, вибачте, вибачте, — віджартувався Антон, озираючись. — І де той Сашко подівся? Заснув у вагоні, чи що?
— Хе, він же півночі на вокзалі сидів, поки ми з тобою дрихнули в плацкарті, — відповів Сергій.
Хлопці завчасу домовилися їхати до Львова разом. Сергій добрався з Луганська до Києва, де його зустрів Антон. Увечері вони сіли в поїзд «Київ — Івано-Франківськ», а вночі у Вінниці до них приєднався Сашко. Насправді хлопці не дрихли, як зауважив Сергій, а майже всю дорогу розмовляли, складаючи плани пошуків скарбів Міледі — графині де Гаше.
Нарешті з вагона вийшов Сашко, тягнучи за собою важку валізу. Олена кинулася йому на шию. Той зашарівся з несподіванки і промовив ніяково:
— А в мене тут... гостинці. Мама спекла... на свято.
— Ой! — скривився Сергій. — А я без подарунків.
— І я щось не подумав, що в гості їду, — почухав потилицю Антон.
— Та ну вас, — махнула рукою Оленка. — І не треба було ніяких гостинців-дарунків! У нас вдома всього вдосталь! Бабуся Оля як почула, що до мене друзі приїжджають, то на тиждень уперед таке меню розписала, вам і не снилося! Ви навіть не уявляєте, як вона любить гостей приймати! Єдина проблема — квартира у нас в панельці, кімнати маленькі, ще й прохідні. Тож місця там не так щоб дуже... Але якось помістимося! Ми ж не збираємося в хаті весь час сидіти, правда? Добре, досить стовбичити на вітрі. Згрібайте свої речі і гайда до мене. У нас лише тиждень часу до кінця канікул!..
Розділ 1
Розчарування
Щоб згаяти час, бабуся від самого ранку поралася біля плити. У неї був непорушний принцип — гостей треба нагодувати, навіть якщо вони щойно перед тим встали з-за столу! Тож не встигли юні скарбошукачі переступити поріг квартири, як бабуся, вимахуючи кухонним рушником, вибігла до них у коридор:
— Приїхали, дорогенькі! Померзли, мабуть? Роздягайтеся, мийте руки і до столу. Свіжі варенички уже чекають!
Бабуся усі страви називала в зменшувально-пестливій формі. Зрештою, такі вони у неї і були, всі ті вареники, голубці, пиріжки — маленькі, акуратні, м’якесенькі і дуже смачні. Так і просилися самі до рота!
На завершення трапези, коли діти вже понаїдалися і ледь запихали в себе ще й бабусин горіховий торт «Каракум», — а хіба ж відмовишся від такої смакоти?! — повернувся з роботи Оленчин тато. В історичному архіві, де він працював, періодично вимикали опалення, тому він часто брав роботу додому.
— О, вся компанія вкупі! Нарешті я познайомлюся зі славетними мушкетерами, про яких наслухався від Олени стільки всього цікавого.
