Годі, діточки вам спать!

Вірші

ЗИМОВИЙ ВЕЧІР

Там, на килимку, хлоп’ятко

Біля груби задрімало,

Гарне сиве котенятко

Край його мурчить помало.

Добре хлопчикові, гоже,

Котик казку каже й гріє,

А надворі — милий Боже!

Що надворі там ся діє!

Ох, яка лиха година:

Вітер виє, завиває,

Розходилась хуртовина,

Снігом вікна укриває.

— Пізній час, моє дитятко,

Треба забавки складати:

Поцілуймось, голуб’ятко,

Час вже спатоньки лягати.

Хлопчик встав, а котик Мурка

Глянув — знов собі муркає;

Байдуже, що вітер гурка,

Мало крівлю не зриває.

Не клопочеться й хлопчина:

Най там вітер завиває,

Най там грає хуртовина,

Снігом вікна укриває.

СНІГОВА БАБА

— Ну-те, хто з вас там бистріший?

То ідіть в садок скоріше!

Купи снігу там лежать!

— Хлопці поклик підхопили,

Бабу з снігу враз зліпили,

Очі з вугілля всадили,

Рот із буряка зробили,

От так «баба»! Молодці!

Ну, дивуйтесь, горобці!

З ҐРИНДЖОЛЯТАМИ

Що за чудовая днина,

Сніг, наче срібло, блищить!

Вийшов веселий хлопчина,

Швидко з санками біжить.

Ох, ті санки-ґринджолята!

Коней не треба до них:

Роблять їх мудро хлоп’ята,

Сам у санки упряжешся,

Вже ж не яка там вага!

Стежкою хутко женешся,

Всякий тебе оббіга!

Ось вона й гірка маленька, —

Ой, як униз я спущусь!

Наче та пташка швиденька,

Долі умить опинюсь.

Нуте лишень, хто зручніший?

Швидше которе збіжить?

Кепсько, — мороз все лютіший,

Носик з морозу щемить.

Ей, чи ж морозу боятись

Та отаким козакам?!

Нуте у сніжки гуляти,

Треба зогрітися нам!

Ой, чи заходить вже сонце?..

Пізня така вже пора?..

Стукають мати в віконце,

Треба рушать до двора!

«НЕ ХОВАЙСЯ, МІСЯЧЕНЬКУ!»

Виплив місяць із-за хмари та й став серед неба,

Мов людей спитати хоче, чого кому треба.

Під вікнами хуртовина виє та голосить,

До хатини убогої стежечки заносить.

Засмутився срібнорогий, в хмароньку сховався,

Наче лиха, що побачив, він і сам злякався.

А зіронька в чистім небі місяця спиняє:

«Не ховайся, місяченьку, хай світло осяє

Те життя, гіркую долю, занесені хати,

Бо не можна у темряві порадоньку дати!»

* * *

Новину сьогодні зранку

День вчорашній нам приніс:

Білі стріхи, білі призьби,

Біле поле, білий ліс.

Ліс стоїть такий поважний,

Мов дідусь, старий та сивий,

Погляда на шлях широкий,

На просторі білі ниви.

Темні сосни та ялини

Простягли далеко віти

І поблискують на сонці,

Снігом-інеєм укриті.

Сніг глибокий привалив їх,

Темні сосни та ялини, —

Ледве можна простувати

Крізь байраки та долини.

Між дерев не обізветься

Ні звірина, ані птаство,

Та кортить узять ґринджолки

І піти в зимове царство.

Там бадьорістю поди´хать,

Побродити свіжим шляхом,

Чи з пагорчика спуститься,

Пролетіти бистрим птахом.

А після у теплу хату

З мандрування повертати

І матусі любій-милій

Всі «пригоди» розказати!

* * *

Вертаються школярики

Із школи додому.

Скільки втіхи, скільки щастя

Малому й старому!

Тато, мама дожидали,

А кого й бабуся,

А як хто, то, може, й втішив

Старого й дідуся.

Зустрівають, оглядають:

«Чи великий виріс, чи не схуд?

А що з науки

Наш хлопчина виніс?»

Може, став за цюю зиму

Дуже вже письменний,

Може, став і гордувати,

Що занадто «вчений»?

Ні, ні, ні, цього немає!

Онде, подивіться,

Як він з меншими своїми

Всюду метушиться:

Треба все йому оглянуть

В хаті і в коморі;

Он ґринджолята маленькі

Десь найшов надворі.

Ой, та й ловко ж так спускаться

З гірки снігової,

Або й вуличкою мчати

Стежкою крутою!

Ну, сідай, мала сестричко,

Та не плакать тільки,

Як і падать доведеться,

Може, разів скільки.

От санки летять, і шапка,

Й теплі рукавиці, —

Так дзвенить же й сміх веселий!

Теє ж все — дурниці!

Прийдуть в хату — пиріжечків

Зараз дасть матуся,

Може, й ще «чогось такого»

Відшука бабуся.

Сміхи, жарти та балачки,

Всякі розповідки —

Не сказав би, де кінець їм,

І беруться звідки!

Ох, як тяжко було в осінь

З домом розлучатись,

Так тепера з любим святом

Мило зустріватись.

ШКОЛЯРИК НА ВИЇЗДІ

«Завтра!.. Кажуть би то, завтра

Вже напевне виїздить...

Треба всі свої манатки

В скриньку власную вложить.

Позбирать книжки та зшитки...

Так одразу й не збереш!

Що куди поділось дома —

Усього і не збагнеш.

Де граматика скажена?

Мов би лизень той злизав.

Ось вона... Ось навіжена!

А, здається, скрізь шукав...

Арифметика тепера ж

Де поділась, бачив хто?

Ну, вже звісно, як шукаєш,

То тоді «не зна» ніхто!