Міждисциплінарний тезаурус літературознавчих термінів і понять

А А-ба-ба-га-ла-ма-га — видавництво художньої літератури для дітей,

засноване поетом І. Малковичем (Київ, 1992). Абетковий вірш — поетична форма, рядки (слова) якої відтворюють

послідовність літер в абетці; один із різновидів акровірша. Аболіціоністська література — література 30-60-х ХІХ ст. у США,

пов’язана із суспільно-політичним рухом за визволення афро-американців від рабства напередодні і під час громадянської війни, який вплинув на публіцистичний дискурс трансценденталістів

Г.Д. Торо та Р .В. Емерсона, був окреслений у памфлеті «Заклик

до кольорових громадян світу» Д. Вокера, зумовив появу першого періодичного видання «Фрідом Джорнал» (1827). Абреже — виписка, витяг з твору, скорочений переказ. Абрскіл — абхазький героїчний епос про народженого від непорочної діви богоборця Абрскіла, відповідного грузинському Амірані,

адигейському Назренжаче, Прометею, носія високих моральних

цінностей, добра і справедливості. Абруптивний діалог — діалог, у якому висловлення мовця не супроводжуються семантичним уточненням, інколи вживаються з евфемізмами, як, наприклад, у кіноповісті «Україна в огні» О. Довженка. Абсолютна поезія — програма французьких поетів другої половини

ХІХ ст., що відповідала критеріям «мистецтва для мистецтва»,

«чистого мистецтва», його іманентному єству, позначеному артистизмом, шляхетним смаком, заперечувала служіння поза художній меті. Абсолютне відхилення — назва міжнародної виставки сюрреалізму

(1965). Абстракціонізм — модерністсько-авангардистська стильова течія в

мистецтві ХХ ст., представники якої наполягали на відмові від

арістотелівської міметичної (наслідувальної) інтерпретації об’єктивного довкілля, вважаючи дистанціювання від дійсності шляхом

до глибшого художнього осягнення її онтологічних та екзистенційних сутностей. Абумуслімнаме — перський народний роман (ІХ — ХІІ ст.), збірник

легенд, пов’язаних із постаттю Абу Мусліма, вбитого в 755, керівника боротьби з династією Омейядів. Авадана — близький до дисатаки жанр буддійської літератури, оповіді

Будди про чесноти і пороки подвижників та проповідників, їх втілення у майбутніх переродженнях людини. Авангард — жанрово-стильова якість літературно-мистецького явища (твір, школа тощо), яке виявляється на межі традиції і новаторських пошуків, засвідчує заперечення попередніх художніх

нормативів, утверджує нову творчу модель, що в межах конкретно-історичного часу вважається перспективною. «Авангард» —

літературно-мистецька група, що діяла в Харкові (1926-30) після

розпаду «Гарту». До неї належали В. Поліщук (керівник), О. Левада, Г. Коляда, Г. Чернов (Малошийченко), Раїса Троянкер, В.

Ярина, художники В. Єрмілов, Г. Цапок. «Авангард» — альманах

«пролетарських» письменників літературного угруповання Нова

Генерація. Виходив у Києві за редакцією Г. Шкурупія. Авангард «нової хвилі» — стильова тенденція пізнього авангардизму, повністю відмежована від класичної традиції, що трактує художній твір поза втіленням у матеріалі, тому називає його «нематеріальним мистецтвом». Авангарда друга — зініційована Я. Гжеговичем група віленських польських поетів міжвоєнного двадцятиліття (Ч. Мілош, Я. Загорський,

А. Римкевич, Т. Буйницький, Є. Путрамент, Я. Маслинський та ін.)

і близьких до їхньої ідейно-естетичної платформи Б.Л. Михальського, Г. Домінського, Ю. Лобовського, В. Іванюка, С. Пєнтака, Я. Співака та ін. Авангарда краківська — літературне угруповання польських письменників-антитрадиціоналістів міжвоєнного двадцятиліття, яке об’єднувало футуристів (Б. Ясенський, С. Млодоженець, А. Стерн, А.

Ват) та формалістів (Л. Хвістек, Т. Чижевський, А. Зомовський),

очолюване Т. Пейпером, видавцем журналу (листа) «Zwrotnica»

(1922-27). Авангардизм — потужний антитрадиційний напрям літератури й мистецтва ХХ ст., пов’язаний із руйнуванням звичних художніх форм

та канонів. Аватара — в індуїзмі — одне з багатьох втілень у смертну істоту давньоіндійських богів, їх сходження на землю задля відновлення

закону і чеснот (дхарми) при частковому збереженні свого божественного єства. Августів вік — доба розквіту римської поезії за правління імператора

Гая Юлія Цезаря Октавіана Августа (27 до н.е. — 14 н.е.), який

припинив громадянську війну, зробив свою особу об’єктом обожнення («Діяння»). Аверсія — сукупність риторичних фігур, які активізуються при безпосередньому звертанні до аудиторії мовця, перейнятого миттєвим

емоційним поривом, що позначається на темпоритмі мовлення. Авеста — зібрання з 21 сакральної книги (насхів), в яких викладена

суть зороастризму, поширеного на теренах давніх Ірану, Афганістану, Середньої Азії, Азербайджану (Атропатен). Авжеж! — літературно-мистецький журнал (до 1991 — літературно-рубліцистичний альманах), заснований в 1990 як додаток до газети

«Житомирський вісник» обласною організацією Спілки журналістів України. Автентизм — концепція польської літератури 30-х рр. ХХ ст., головна вимога якої полягала у «правдивості, вірогідності, речевості»

зображення, пошуку художньої достовірності, відповідної життєвій. Автентичний текст — оригінальний, достовірний текст певного письменника, що визначається при зіставленні першоджерел, видань,

засвідчених волею автора, його попередніх публікацій та автографів. Автобіографічний твір — літературно-документальний жанр, головним героєм творів якого вважається сам автор; термін автобіографія Р . Сауті (1809). Автобіографія — опис автором свого особистого життя; художній життєпис. Від мемуарів або щоденника відрізняється наявністю елементів вимислу та узагальнення. Якщо у художньому творі автор

використовував події свого особистого життя як вихідний матеріал, опрацьований ним, такий твір називається автобіографічним. Автокоментар — тлумачення автором власного творчого процесу, доробку. Автокомунікація — монологічна форма спілкування автора або літературного персонажа із самим собою (щоденники В. Винниченка,

міркування Терпелихи з п’єси «Наталка Полтавка» І. Котляревського, сповідальна лірика тощо), коли відбувається зрушення