Моє життя з Волтерами

Пролог

Я ніколи не переймалася долею Ромео та Джульєтти.

Не зрозумійте мене неправильно. Ця п’єса — одвічна класика, а Шекспір — справжній літературний геній. Та я просто не розумію, як двоє ледве знайомих людей так охоче відмовилися від своїх життів.

Кажуть, що вони зробили це заради кохання. Справжнього нескінченного кохання. Однак, на мою думку, все це — повна дурня. Щоб кохання переросло в дещо, варте смерті, треба зробити більше, ніж залицятися кілька днів, а потім таємно взяти шлюб.

Визнаю: між Ромео та Джульєттою виникла пристрасть. Але вона виявилася настільки сильною, такою руйнівною, що вбила їх. Виходить, що рушієм сюжету стали їхні імпульсивні рішення. Не вірите мені? Візьміть до прикладу Джульєтту. Ну яка дівчина відразу кидається виходити заміж за хлопця, який підглядав за нею у вікно спальні, та ще й виявився сином смертельного ворога її батька? Я би так точно не вчинила. Саме тому ця пара й не здобула мою прихильність. Вони ж ані готувалися, ані роздумували, а просто здійснили те, що прагнули, попри можливі наслідки. Однак якщо не планувати наперед, все піде шкереберть.

І після того, що сталося три місяці тому, після того, як моє життя цілковито вибило мене з колії, незапланований роман — це останнє, що мені треба.

Один

Я не мала жоднісіньких джинсів. Що ж я за така шістнадцятирічна дівчина, якщо не маю бодай однієї пари з діркою на лівому коліні чи сердечком, намальованим маркером на стегні?

Не те щоб мені не подобався їхній вигляд, та й не в тому річ, що моя матір була дизайнеркою та постійно представляла джинси у своїх колекціях. Я невідступно вірила у фразу «вбити наповал», а цього дня мені точно треба було справити гарне враження.

— Джекі? — покликала Кетрін із глибини квартири. — Таксі вже тут.

— Хвилинку! — я згребла зі столу аркуш паперу. — Ноутбук, блок живлення, мишка, — пробурмотіла, зачитуючи решту списку. Перевірила в наплічнику, чи всі мої скарби в ньому. — На місці, на місці, на місці, — прошепотіла, обмацавши пальцями всі три предмети. Потім червоною ручкою поставила галочку в списку навпроти кожного.

У двері моєї спальні постукали.

— Готова, люба? — до кімнати зазирнула Кетрін. Це була висока жінка років п’ятдесяти, її золоте волосся, що вже вкривалося сивиною, було підстрижене під каре.

— Здається, — відповіла я, та мій тремтливий голос свідчив про інше. Я опустила очі, бо не хотіла бачити на її обличчі те співчуття, яке з моменту похорону помічала в кожного.

— Дам тобі ще хвильку, — мовила Кетрін.

Щойно двері зачинилися, я глянула в дзеркало та пригладила спідницю. Як і завжди, вирівняла свої темні кучері та зібрала їх блакитною стрічкою — жодне пасмо не стирчить. Комір блузки зім’явся, і я морочилася з ним, аж поки відображення в люстрі не стало бездоганним.

Я роздратовано підібгала губи, помітивши під очима фіолетові кола, яких мені все не вдавалося позбутися через брак сну.

Зітхнувши, я востаннє оглянула кімнату. Навіть попри те, що все з мого списку вже викреслено, я не знала, коли повертатимуся, тож не хотіла забути щось важливе. Спальня здавалася навдивовижу порожньою, бо майже всі мої речі уже їхали вантажівкою до Колорадо. Щоб усе спакувати знадобився тиждень, хоча Кетрін мені й допомогла.

У більшості коробок був одяг, а ще — моя колекція шекспірівських п’єс і чашки, які ми з сестрою Люсі купували в кожній країні, яку відвідували. Озирнувшись, я збагнула, що відтягую час; із моїми організаційними навичками я в жодному разі не могла нічого забути. Насправді мені просто анітрішечки не хотілося їхати з Нью-Йорка.

Та я не мала права голосу, тож з неохотою взяла свою ручну поклажу. Кетрін, із маленькою валізкою під ногами, чекала на мене в коридорі.

— Все взяла? — запитала вона.

Я кивнула.

— Гаразд. Тоді рушаймо.

Вона пройшла через вітальню в напрямку парадних дверей, а я поволі попленталася за нею, торкаючись меблів, щоби запам’ятати кожнісіньку деталь свого дому.

Це виявилося нелегко, хоч я прожила тут усе своє життя. Білі простирадла, накинуті на меблі, щоб на них не осідав пил, нагадували міцні стіни, які тримали мої спогади під контролем.