РОЗДІЛ 1
Минуло рівно три дні, як усі заговорили про нового ідола Північної Європи. Реклама була всюди. Достатньо поскролити інстаграм чи відкрити якийсь сайт або ввімкнути телевізор, як тут же Матіас дивився у камеру й на мене, а я дивилася на нього й запитувала себе: у що я вляпалася? Водночас почали з’являтися плакати інших учасників: на автобусних зупинках і в торгових центрах. Їх рекламували у той самий спосіб, що й Матіаса — Дітте, Беньямін і Лінус, імена надруковані великими літерами, однак їхні плакати й близько не були такими великими, як постер Матіаса на тлі мережевого супермаркету «Ківі».
У п’ятницю ми сидимо вдома на дивані — мама, тато і я, їмо тако і, як завжди, дивимося ток-шоу «Вечір з Альфі». Хоча тако прісне й майже без смаку, я умудряюся запихати в рот крихітні шматочки. Від того дня, коли з’явилася новина про шоу талантів, моє тіло перейшло в стан зомбі. Я втратила апетит. Моє серце билося або дуже швидко, або неймовірно поволі, то завмирало, то кудись починало гнати. У голові постійно стояв гул, який не давав зосередитися на уроках і позбавляв сну вночі. Треба взяти себе в руки! Треба знову ставати нормальною, ніби нічого не сталося, але я не знала, як.
— Глянь! Ларс Крістіан! — каже мама, хапаючи телевізійний пульт, щоб зробити голоснішим звук.
Ларс Крістіан доволі голосистий і водночас непоказний юнак у шкіряній куртці й чобітках на високих підборах, який часто з’являється на телебаченні. Мамі він подобається. Ось він махає публіці у студії, відразу за ним стоїть Кріссі. Моє серце знову б’ється швидше. Не тому, що я більше закохана в Кріссі, а тому, що він, можливо, розповість щось про Матіаса.
Ось вони сіли на диван, Ларс Крістіан проводить рукою по гладкому лискучому волоссю, а Кріссі на весь рот виблискує своїми сліпучо-білими зубами до ведучого програми, Альфі, який сидить за столом.
— Щиро вітаємо в нашій студії незрівнянних Ларса Крістіана й Кріссі! — промовляє Альфі.
У залі чуються оплески. Потім він звертається до Ларса Крістіана.
— Минулого разу, у нас в гостях, ти представляв групу «Desire», яка зараз дуже популярна в сусідній країні. А ти, Кріссі, знов у нас із гарячими здобутками. Але сьогодні ввечері ми поговоримо про дещо інше. Погляньте на ось це! — каже Альфі просто в камеру.
Лунає дуже відома мелодія, на екрані миготять світлини, які я бачила за останній тиждень щонайменше тисячу разів. Реклама Матіаса. Цього разу встигаю побачити його мигцем, бо кліп закінчується, і в студії знову аплодують.
— Розкажи-но, Ларсе Крістіане, про цей феномен. Нас уже тривалий час тероризують цими рекламними роликами. Що, власне, відбувається?
— Ажіотаж! — починає Ларс Крістіан. — Ми шукаємо найкрутішого, найталановитішого артиста у віці 12–18 років у Північній Європі. Проєкт називається... а тепер тримайтеся! «Фабрика зірок»! Тут ми створюватимемо з неймовірних талантів суперзірок, — каже він, знову викликаючи шквал оплесків.
— Отже, ви подорожуєте вздовж і впоперек країною, а також, як ми розуміємо, за кордоном, щоб знайти нового талановитого юного артиста, — втручається Альфі. — Бо стало зрозуміло, що на ринку юних талантів існує чимала лакуна. Візьмімо, до прикладу, Маркуса & Мартінуса. Чи Ісака Еліота й Зару Ларссон. Чи Джастіна Бібера, як на те пішло. Що в них спільного? Так, їх помітили страшенно рано.
— Ми хочемо знайти саме таких людей, які ще, можливо, й самі не відкрили для себе, що музика — справа їхнього життя, і презентувати в усій Північній Європі найкращих з них, — бурхливо жестикулює Ларс Крістіан.
— Бо це ж нордичний проєкт. Чому саме нордичний? — цікавиться Альфі.
— Ось погляньте на Норвегію, гляньте на Швецію, Данію і Фінляндію — всюди відбувалися конкурси талантів. Де лиш їх не було, у кожному задрипаному селі, на кожному задвір’ї, у кожній кошарі, — каже Ларс Крістіан.
Публіка сміється, Альфі теж і поривається урвати його.
— Дай мені договорити! — каже Ларс Крістіан. — Тому в нашому бурхливому сьогоденні так потрібно творити зірок через кордони, правда ж? Усім нам буде більше користі, якщо ми ділитимемося тим, що маємо, сприятимемо одні одним і творитимемо разом, хіба ні? І я вірю, що ми впораємося, у нас неймовірні діти.
