Я зупиню цей світ

Ця історія — художній твір. Усі імена, персонажі, назви, місця, події та пригоди є плодами уяви авторки та вжиті у вигаданому контексті. Будь-які схожості з реальними людьми (живими чи померлими) — чиста випадковість.

Присвячую своїм дітям.

Заради вас я зупиню цей світ

Передмова Мінді Келінґ

Хто б міг подумати, що я плакатиму над динамічною містерією! Та з огляду на вайби з «Назад у майбутнє», не дивно, що історія зачепила мене за живе.

«Я зупиню цей світ» Лорен Томан — неймовірна містерія про дорослішання. У цій книжці розкриваються дві долі та дві доби. Молодий хлопець несподівано отримує шанс урятувати своїх бабусю й дідуся від насильницької смерті.

У романі дивовижні персонажі, та вболівала я переважно за двох: Джастіна Воррена — розгублену й обділену долею дитину; та Роуз Їн — перфекціоністку, що почувається аутсайдеркою у власному житті.

Я не могла стримувати сліз, коли читала, як Джастін та Роуз змагаються із часом. Ця міжжанрова історія — набагато більше, ніж містерія. Вона змусила мене замислитися про долю, природу існування, силу прощення та другий шанс. Від несподіваних поворотів сюжету й розкриття таємниць перехоплювало подих! Доводилося повертатися назад і перечитувати певні фрагменти, вишукуючи приховані натяки. Пріоритетними для видавництва Mindy’s Book Studio є захопливі й розважальні книжки, й ця історія не залишить вас байдужими.

Пролог

Лив дощ. Вона ледве човгала по мосту, стискаючи парасольку обома руками. Та користі з тієї парасольки було як із дощовика в басейні.

«Пізно, пізно, пізно», — її серце наче билося в ритмі хлюпання кросівок по тротуару. Мокрі пасма волосся розліталися, били по шиї та лізли в очі, а з носа, підборіддя й вій стікала вода.

Вона спинилася, уривчасто дихаючи й міцно тримаючи парасольку, що виривалася з рук. Хоча який сенс? Навкруги нічого не було видно. Він казав, що буде дощ, але такої зливи вона не сподівалася.

Згинаючись від безжального потоку води, зиркнула на годинник, проте стрілки на циферблаті заледве проглядалися. Вигинала зап’ясток і так, і сяк, марно стараючись піймати промінь місяця, поглинутого густими хмарами.

Зрештою, яка різниця? Вона ж бо знала, що покаже годинник: усе скінчено. Усе. Вона не встигла. Чому це сталося саме сьогодні? Як так вийшло, що все полетіло шкереберть?

В очах запекло, сльози змішалися з краплями дощу. Вона стиснула зуби й кинулася бігти, нахиливши голову й насилу розплющуючи очі крізь зливу. Однією рукою спиралася на холодний металевий паркан, сподіваючись іти рівно. За такої негоди перила були кращими провідниками за очі.

Зненацька морок розітнув пронизливий скрегіт: неначе сто гострих нігтів дряпонули шкільну дошку.

Вона застигла, не відриваючи пальців від перил, і широко розплющила очі. На мить перестала дихати. Серце майже зупинилося.

Піднесла руки, затулила обличчя, проте знала, що вони не допоможуть — не врятують.

Ще мить, і її залила хвиля світла.

П’ятниця

Розділ 1

Джастін

— Ану позатикали роти! Слухаємо! — гримає містер Шоу, протискаючись нашим рядом. Звучить загрозливо. Чувак на вигляд як ведмідь гризлі, а коли розтуляє рота, то здається, наче працює бурова установка, тому, в принципі, в нього все загрозливо. Однак потім він плюхається в кінці ряду, витягає телефон і починає шпілити в «Кенді Краш» — вочевидь, насправді йому начхати.

Я закочую очі. Нарешті какофонія бодай трохи вщухає і можна розчути, як президентка учнівського самоврядування, Тейлор Стрікленд, із подіуму на сцені представляє почесного гостя.

— Як ви знаєте, мер Ротман здобув цю премію, коли навчався у випускному класі нашої рідної школи, — цвірінькає Тейлор у мікрофон, відкидаючи біляві кучері, ніби знімається в рекламі «Тарґет».

— Нам пофіг, — удавано кашляє в кулак Дейв Деррін, що сидить просто переді мною. Я гепаю в спинку його крісла — не тому, що мені не пофіг, а тому, що це Дейв і чом би й ні?

Він обертається і тицяє мені в обличчя середній палець; а я демонстративно кладу голову Аліссі на плече. Узагалі-то я не втомився, просто хочу скористатися нагодою побісити Дейва. Густі темні кучері Алісси лоскочуть мені щоку, і я простягаю руку заправити лискуче пасмо їй за вухо, незмінно тримаючи при цьому зоровий контакт із Дейвом.