| Видавництво: | Наш Формат |
| Автор: | Володимир В'ятрович |
| Жанр: | Історія України |
| Де читати: | У застосунку Наша Книга — детальніше |
| ISBN: | 978-617-7973-68-2 |
Цю книгу не можна завантажити — вона доступна для читання лише в нашому мобільному застосунку.
Застосунок доступний на Android та iOS.
Історик Володимир В’ятрович зібрав низку власних публікацій — від початку 2000-х до нашого часу — та доповнив їх сучасним наративом. Це статті, колонки, інтерв’ю, у яких ідеться про національну ідентичність, Голодомор, визвольну боротьбу й «людей волі», Помаранчеву революцію і Євромайдан, матеріали під грифом «цілком таємно», які одного дня стали «цілком нетаємними». Значну частину цієї історії автор ретельно дослідив, а ще частину — допомагав творити. Ось чому це книжка про минуле — авторове, українців, минуле загалом, про історію як history і story, про колективне й особисте.
Книжка, яку ти, майбутній читачу, взяв до рук, дуже відрізняється від усього, що я написав і опублікував дотепер. Вона навіть мало схожа на щось інше, що ти дотепер читав у інших авторів. Це не спогади (хоч тут багато пригадування), а швидше роздуми про історію в моєму житті та трохи про мою участь в історії.
Свого часу мені, студентові істфаку, забракло власне українського погляду на історію. Я бачив, як історики та громадяни інших країн проходили шлях самопізнання і самооцінювання, дивилися на себе в минулому «із власної дзвіниці», працювали над помилками, використовували здобутки. Водночас зауважував, як Україну тримали в полоні нав’язаної думки «старшого брата». А справжня незалежність — це також і самоусвідомлення.
Тож я вирішив зосередитися не лише на науці, а й на роз’ясненні вивченого — зробити минуле доступним. Для мене це була не тільки робота зі здобутками та помилками, а й частина (понад двадцять років!) життя на тлі неспокійної історії нашої країни. У цій книжці переплелися історія як history з моєю особистою історією — story. Це текст про минуле — моє, українців, минуле загалом. Про те, як формувалися мої погляди на історію, як і чому я намагався допомагати формувати їх іншим. Це водночас і мій особистий досвід, і спроби спонукати українців переосмислити наш колективний. Щоб не повторювати помилок, які вже позаду, і впевненіше прямувати вперед. Це однаково актуально для мене особисто й для нас усіх разом. У мене часто буває так, що остаточний текст відрізняється від задуманого напочатку. Первинна ідея, що спонукає почати писати, розвивається, міняється. Дещо — спершу позірно доречне — цілком відкидається. Іноді письмо несе, як стрімка ріка, і заводить туди, куди ти спочатку не збирався чи навіть уявлення не мав про це місце. Міняється не лише зміст, а й форма задуманого. Наприклад, робота над збірником документів про польсько-український конфлікт 1940-х закінчилася не лише двотомником матеріалів українського підпілля (як задумував від початків), а й монографією з використанням польських, совєтських, німецьких матеріалів. Тому що хотів допомогти читачеві краще зрозуміти контекст друкованих документів ОУН та УПА.
Ця книжка теж спочатку задумувалась як збірник статей про історію, пам’ять, політику, яких написав уже чимало. Потім побачив, що багато цікавих думок висловлював у численних інтерв’ю. До того ж із часом, коли зростала зайнятість, кількість статей зменшувалася, кількість розмов із журналістами збільшувалася, бо слід було постійно пояснювати свої дії.
Ще одним засобом донесення ідей, їхньої публічної апробації виявилися дописи у фейсбуці. Соціальна мережа стала майданчиком для ініціювання суспільних дискусій, іноді досить гарячих і масштабних. Деякі дописи згодом вдалося розгорнути у ширші публікації, деякі через брак часу так і зосталися «протостаттями». Часом дописи, навпаки, мали на меті максимально сконденсовано подати розгляд якоїсь доволі великої проблеми. Тому з’являлися тексти на взір «коротка історія про...».
Перегляд зібраних публікацій (тепер уже статей, інтерв’ю, фейсбучних дописів) показав, що багато з них потребують контекстуальних пояснень і коментарів. Особливо інтерв’ю, які завжди більше прив’язані до конкретного моменту запису. Тому виникла ідея супроводити ці тексти узагальненим наративом, який краще допоможе побачити обставини появи, зрозуміти мотиви створення, а отже, можливе їхнє значення для мене та інших. Цей наратив більше зосереджений саме на особистому (відчуття, бажання, враження). Тому він моя story. Тоді як другий рівень, мої спроби розуміння минулого (і трохи формування майбутнього:)), — моя history.
В'ятрович одразу попереджає, що книжка не схожа на решту написаного ним: це не спогади, хоч пригадування тут багато, а роздуми про історію в його житті й про власну участь в історії. Початок він виводить зі студентських років, коли йому, історику-першокурснику, забракло саме українського погляду на минуле.
Зібрано статті, колонки та інтерв'ю від початку 2000-х до сьогодні й доповнено сучасним коментарем: Голодомор, УПА й українсько-польське протистояння, легенда про «Нахтіґаль» і її кінець, досвід відкриття архівів («Цілком нетаємно»), Помаранчева революція та Євромайдан. Частину цієї історії, зазначає видавець, автор досліджував, а частину — допомагав творити.
Ця книга читається в застосунку Наша Книга: купили на сайті — вона одразу у вашій бібліотеці на телефоні, з офлайн-режимом і синхронізацією прогресу.
