Тепер або ніколи, Рікко

Конверт

— Пахне снігом, — сказала Рікка на повний голос і принюхалася до повітря.

Саме коли вона виходила з будинку, на пагорб виїхав Джіммі на велосипеді. Він з’їхав на гравій, задивився на небо. Не сніжило, але дуже похолодніло. Над усіма дахами з димарів здіймався дим. З рота Джіммі теж парувало. Він видихнув хмаринку пари.

Джіммі нещодавно вселився у сусідній будинок і почав навчатися у 5-Б класі в школі на Сосновому пагорбі. Рікка ходила в А-клас. На щастя, Джіммі не відразу втік до себе додому, а спинився. Рікка пострибала через дві сходинки з ґанку і сіла на парканець, який розділяв їхні ділянки. Вона мерзла, та їй було байдуже. Надіялася, що він ніколи не піде геть. Що залишиться тут, разом з нею на весь день.

— Я був на уроці гри на гітарі, — озвався Джіммі.

— Ого! — промовила Рікка й потупила погляд.

Важко так довго дивитися в очі Джіммі.

— Можливо, засную власний музичний гурт, — мовив Джіммі.

У животі Рікки залоскотало, коли він сказав «гурт». Але в животі лоскотало не лише від цього слова, а від усього, що б він не сказав. Майже неможливо слухати, про що говорить Джіммі, — так лоскотно.

— Як мій тато, — додав Джіммі.

Тато Джіммі керував музичним гуртом. Музиканти давали концерти й проводили репетиції у підвалі будинку, де мешкав Джіммі.

— Я теж маю намір на чомусь грати, — озвалася Рікка.

Але це неправда. Про таке вона ніколи досі не думала.

— На чому?

Рікка знизала плечима. Спробувала згадати, на яких інструментах грають у музичних гуртах. Якщо Джіммі збере свій гурт, вона теж хотіла б у ньому грати.

— Може, на барабанах, — відповіла Рікка, бо це єдине, що спало їй на думку.

— Супер! — вигукнув Джіммі.

Рікка кивнула. Вони якийсь час помовчали, доки Джіммі раптом не спитав:

— Може, запишешся в оркестр?

— Оркестр? — вражено перепитала Рікка, не розуміючи, про що він каже.

— Гадаю, тобі треба піти в шкільний духовий оркестр, якщо хочеш навчитися грі на барабанах.

— Ти теж гратимеш в оркестрі?

— Гітаристи не грають у духовому оркестрі, — засміявся Джіммі.

Рікка не засміялася. Не мала бажання грати в шкільному духовому оркестрі без Джіммі. І чому вона не назвала якийсь інший інструмент? Скрипку, наприклад. У духовому оркестрі точно не грають на скрипках. Рікка ніколи не бачила жодного скрипаля на параді 17 травня, на День незалежності.

— Ти й у свого тата житимеш, коли він переїде сюди? — несподівано запитав Джіммі. — По тижню у кожного?

Рікка знизала плечима. Зараз вона жила в мами і кожні другі вихідні — у тата. До тата треба добиратися годину автобусом. Але ж він скоро переселиться на Сосновий пагорб. Він пообіцяв.

— Один із моїх друзів там, де я жив раніше, так їздив між своїми батьками, — вів далі Джіммі.

Рікка знову кивнула. Хмаринка пари з рота Джіммі доплила до самого її личка.

Рікка й Джіммі водночас озирнулися, почувши кроки по гравію. То була Сільє з класу Рікки. Сільє — найліпша подружка Ґітте. Ні одна, ні друга не надто приязні. Сільє підійшла зовсім близько. Вийняла щось із кишені. Конверт. Простягнула Джіммі, навіть не глянувши на Рікку, ніби її тут і не було.

— Відкриєш, коли залишишся на самоті, — усміхнулася Сільє до Джіммі, так мовби знала велику таємницю.

І таки знала, подумала Рікка, бо здогадувалася, що в тому конверті.

— Гаразд, — Джіммі запитально глянув на Сільє.

У Рікки з’явилося погане передчуття. І щодо Сільє з Ґітте, і щодо конверта, якого Джіммі тримав у руці.

— Коли будеш зовсім-зовсім сам, — ще раз усміхнулася Сільє.

Вона обернулася і пішла геть, знову навіть не глянувши на Рікку.

Рікка втупилася поглядом у конверт. Не тямлячи, що робить, вихопила його з рук Джіммі.

— Подивимося, що там? — запитала, нервово трусячи в повітрі конвертом.

Їй так хотілося, щоб Джіммі відкрив конверт і показав їй лист. Щоб вони разом посміялися з написаних там дурниць і з загадкових усмішок Сільє. Щоб Джіммі сказав: які серйозні слова не були б там написані, вони не мають для нього ніякого значення.

— Облиш! — сказав Джіммі й потягнув конверт.

Рікка тримала його так міцно, що один кутик відірвався і залишився в її пальцях.

Джіммі запхав надірваний конверт у кишеню штанів. Сказав, що йому час додому. Рікка неохоче зістрибнула з парканця і рушила до свого дому.