НАВЧАЙТЕ УЧНІВ ДУМАТИ (З відстані прожитого)

Передмова редактора4

Вгорі. Освячення меморіальної дошки Володимиру Левицькому

на Тернопільській середній школі № 16 його імені (18 грудня 1997 р.)

Внизу. Колективне фото на пам’ять про подію. Зліва направо: професори

Г. Возняк (ТНПУ), Г. Сулим (математико-фізична секція НТШ, м. Львів),

О. Костовський (ЛНУ), М. Маланюк (ТНПУ), Б. Ковальчук (ЛДУ),

племінниця В. Левицького Р. Сахно, директор школи Б. Кордуба. Передмова редактора 5 У ці доленосні часи Григорій Михайлович з «командою» таких самих ентузіастів об’їжджав на своїх «Жигулях» 1-ї моделі сотні сіл і містечок Тернопільської і Хмельницької областей, нерідко відвідуючи по декілька мітингів та зустрічей з виборцями за один день. Тоді ж він долучився й до відновлення діяльності Тернопільського осередку Наукового товариства імені Шевченка та укладання життєписів замовчуваних або репресованих радянською владою видатних українських математиків, членів товариства — Володимира Левицького, Мирона Зарицького, Миколи Чайковського та Михайла Кравчука, і брав активну участь у численних конференціях і святкових Академіях, присвячених цим ученим. А завдяки його зусиллям та неймовірній наполегливості в 1997 р. Тернопільській школі № 16 було присвоєно ім’я Володимира Левицького (який народився у Тернополі), а в 2009 р. Новосілківській середній школі Теребовлянського району — ім’я Мирона Зарицького (вихідця із тих країв) з відкриттям меморіальних дощок обом ученим.

Додайте до всього цього, що Г.М. Возняк був ще й співавтором перших в незалежній Україні національних підручників з математики для 5–6 класів, а також з алгебри для 7–9 класів, і матимете образ справжнього українського інтелігента та взірець для наслідування на багато поколінь уперед.

В. О. Тадеєв

СЛОВО А ВТОРА ДО ЧИТАЧА

Декілька порад учителям із власного педагогічного

досвіду на 90-му році життя

Маючи понад 60 років педагогічного стажу (24 роки шкільного та 38 років у вищих навчальних закладах), я вирішив подати тут декілька своїх порад теперішнім і майбутнім учителям математики, — може, комусь згодяться. Я сам завжди дотримувався порад своїх колишніх учителів із Сокальського педучилища (фізика Евстахія Петровича Морокішка (1914–1998) та математика Зиновія Антоновича Стоницького (1921–2015)) і, здається, саме завдяки їм досяг певних успіхів у своїй роботі в школі.

З 1952 по 1959 рік я працював вчителем математики і фізики семирічної школи, готувався до вступу на механіко-математичний факультет Львівського державного університету ім. Івана Франка, який закінчив 1962 року. З 1959 по 1963 роки був учителем математики та фізики восьмирічної школи і за сумісництвом викладав технічну механіку й креслення в професійно-технічному училищі. А з 1964 по 1976 роки працював учителем математики середньої школи.

Упродовж 1963–1976 рр. мої учні були постійними призерами районних та обласних олімпіад, 10 разів завойовували призові місця на республіканських олімпіадах, тричі займали призові місця на всесоюзних олімпіадах. Кращі учні 7–10 класів навчалися заочно у республіканській та всесоюзній фізико-математичних школах при Київському та Московському університетах. Близько половини сільських дітей вступали до вищих навчальних закладів, в яких математика та фізика були профілюючими предметами. Працюючи в школі, я брав активну участь у різноманітних науково-педагогічних конференціях та семінарах — у Львові, Києві, Харкові, Слов’янську, Москві, Казані. Не полишаючи ні на день педагогічної праці, у 1972–1979 рр. написав і захистив дисертацію на тему «Екстремальні задачі як засіб прикладного спрямування шкільного курсу математики».

У 1977 р. перейшов на викладацьку роботу до педагогічного вишу. Працюючи до 2015 р. на посаді доцента, а потім професора математичних кафедр, опублікував близько 220 навчально-методичних праць, серед яких і 5 підручників з математики та алгебри для 5–9-х класів, які були діючими в нашій школі і видавалися по декілька разів з 1994 по 2015 рр. В останні роки, вже після завершення викла- Слово автора до читача 7 дацької кар’єри, опублікував ще 4 науково-методичних посібники. Постійна праця надає мені наснаги до життя.

Основним моїм кредо як вчителя і викладача математики було вчити учнів та студентів думати, розмірковувати, мислити. Поняття «вчити думати» пов’язане з багатьма методичними прийомами, зокрема:

а) вдалим тематичним планування уроків;

б) вмілим створенням на уроках проблемних ситуацій;

в) розкриттям наукового і практичного значення навчального матеріалу;

г) збудженням в учнів інтересу до навчання;

ґ) активізацією розумової діяльності учнів на уроці тощо.

Навчальний матеріал потрібно не просто викладати учням, а в процесі викладу навчати учнів мислити. Для цього треба знати психологічні особливості та потенційні можливості кожного учня. Вчитель повинен бути «озброєний» методичними та педагогічними знаннями. Для цього потрібно багато читати методичної літератури. Не пояснювати учням розв’язування задачі, а вчити міркувати над її змістом. Демонстрація готового розв’язання не навчає думати, а тільки вчить запам’ятовувати готові факти і прийоми. Повноцінна розумова робота — це осмислення, а не заучування. В окремих випадках складніші завдання доцільно розбивати на простіші, пропонувати учням допоміжні вправи, які допоможуть розв’язати складну задачу. Треба вчити учнів міркувати синтетичним і аналітичним способами. При вивчені нового матеріалу поглиблювати попередній новими фактами, історичними довідками. Щоби полегшити учневі запам’ятовування, маємо показувати, звідки випливає новий матеріал, ілюструвати, як пов’язані між собою різні питання. Треба, щоб учень не тільки вивчав готовий теоретичний матеріал, а й сам докладався до його «відкриття». На кожному уроці учня потрібно хоча б на мить перетворювати на винахідника, за допомогою допоміжних запитань і завдань спонукати його самостійно приходити до потрібних висновків. Безперечно, що важливою умовою для розвитку логічного та пошукового мислення є уникання будь-якого формалізму, піклування про усвідомлені знання.