Котохатка

Можливо, ви вже зустрічали цих малюків.

Упізнаєте їх?

А може, ви їх бачите вперше? Тоді час познайомитися.

У цій зимовій історії кошенята ще зовсім малі…

— Прокидайся, малюче! Чого розкричався? — маленький клаповух поторсав лапкою приблуду-кошеня. — Приплентався до чужого під’їзду, під чужу батарею — то не заважай спати.

— Га? — кошеня розплющило очі. Одне жовте, одне блакитне. Малюк витріщався, не розуміючи, де він. Хто його будить?

— Мені жах наснився, — промурмотів різноокий.

Покрутився, сховав ніс у лапку — й заснув. Більше тої ночі не плакав уві сні.

Уранці двійко кошенят вибігли надвір, а там… Снігу вище голови насипало! Спробуй-но поживу знайти. Ані крихти не видно.

Голодні малюки роздобули лише порожній пакет з-під молока. По кілька крапель кожному дісталося. Занадто легкий сніданок!

І сніжинки на язику дуже швидко тануть!

На порозі крамниці вже сидять двійко інших кошенят, сперечаються, хто перший по молоко, хто другий.

— Це черга? Ми за вами! — приєднуються клаповухий з різно- оким.

Ще й пухнастик якийсь дріботить.

— Хто останній по сметану? — запитує. — Сметана є? Чи тільки молоко?

Поглянь, який допитливий!

А ось і молоко! Продавчиня виносить його кошенятам у глибокій мисочці. Ще й сметану на блюдечку.

— Звідки ж ви набігли, малюки? — дивується. — Клаповух і компанія!

Кошенята хлебчуть, схилившись над мискою. Щойно п’я- теро було, а ось уже й шестеро. Бо якась малявка без дозволу в коло — стриб! Замиготів її рожевий язичок, швидко-швидко. Не проганяти ж пострибунку. Де п’ятеро їдять, там і шостий голодним не залишиться.

Полягали кошенята на осонні. Спостерігають, як вітер бавиться кольоровими папірцями, жене їх сніговою стежкою. Що воно таке, яскраве й шелестке?

— Обгортки від цукерок! — каже пострибунка.

— А що таке цукерки? — цікавиться допитливий.

— Несмачні шматочки їжі в красивих папірцях. Мене одна дівчинка пригощала, — пояснює пострибунка. — Найкраще в цукерках — обгортки.

Та хто ж їй повірить! У красиві папірчики загортають щось смачненьке! Маленькі сосиски, скажімо. Пора побавитись у котячу гру «Найвправніший мисливець на обгортки»!

Яка глибока між деревами кучугура! Чом би не прокласти там сніговий лабіринт?

— А ми подужаємо?.. — сумнівається допитливий.

— Звісно, подужаємо, — озиваються кошенята. — Нас аж шестеро!

Запрацювали передніми і задніми лапками, всіма двадцятьма чотирма.

Яка захоплива гра — ховатися й шукати одне одного в сніговому лабіринті! Найкраще місце для гри в піжмурки!

Хто швидше за всіх дістанеться до місця, де лежить скоринка хліба? Хто найшвидше винесе її з лабіринту?

Визначити переможця не вдалося, бо в запалі змагання втратили скоринку. Той малюк, що з різними очима, проковтнув її по дорозі.

— Зашпортався, впав… — пояснив він друзям. — Хліб — ковть! — та й зник. Навіть смаку не відчув!

Кошенята вже набігалися в лабіринті, тепер вони снігові архе­ологи. Чого тільки не знайдеш, розкопуючи сніг! Знай­шли навіть червоне дитяче відерце й дві прищіпки для ­білизни.

А це що таке? Заморожені вишеньки з компоту, ось воно що! Котяче фруктове морозиво. Які ж то ласощі!

Вишнева перерва! Час відпочити.

— А де ви всі живете? — запитує допитливий.

Перезирнулися кошенята: ніде. І ночують, де випаде.

— Треба нам хатку побудувати! — каже тоді пострибунка. — Будемо там жити до весни. А весною, кажуть, стане тепло…

Ніхто з кошенят не знає, що таке весна. Та й звідки? Вони ще такі малі. Лише зиму знають: зима — це холодно і сніг.

— З чого ми хатку збудуємо?

— Зі снігу. Будемо в ній жити, як снігові барси. Такі великі дикі кішки, наші родичі з сімейства котячих. То що, будуймо снігову котохатку?

— Так!!!

— Улла! — гукає той, що з різними очима. Не вимовляє «р». Ну та нічого, може, весною навчиться.

Снігові кульки — чудовий будівельний матеріал. Шматки фанери теж знадобляться! Швидше, друзі! Заметіль насувається!

Тільки погляньте — вже зведені стіни! Невже кошенята зробили це своїми лапками? Самим не віриться!

Накрили стіни фанерою — ось і стеля. Іншу фанеру — на підлогу, ще й застелили килимком, його з-під чиїхось дверей вітром принесло.

— Треба затишку додати! — каже пострибунка. — Гайда надвір!