Казка про Старого Лева

У місті, що зветься по-княжому Львів,

Не так вже й багато знайдеться левів.

Ну трохи знайдеться. Та як не крути —

То все кам'яні велетенські коти.

І тільки одного зустрінеш в трамваї,

В цукерні, де часто він чай попиває,

На Галицькім ринку купує він шинку,

Шпондерок, морквинку, десяток яєць —

І з кошиком повним вертає до Ринку,

А далі зникає в одній з кам'яниць.

У місті, що зветься по-княжому Львів,

Наш Лев оселитись давно вже хотів.

Хоч був він царем, та не звіром страшним,

А добрим напрочуд, до того ж, старим.

У Відні колись він отримав освіту,

За час царювання об'їздив півсвіту,

У Греції, Швеції жив, у Бомбеї,

Бував у Венеції, бачив Париж,

Останнє кохання зустрів на Бродвеї —

Чимало побачив наш Лев дивовиж.

Та міста, що зветься по-княжому Львів,

На жодне у світі міняти не смів,

Бо Левові предки — тепер кам'яні —

Частенько з'являлись старому у сні

(Бо знали, що нудився дуже на троні,

Навіть не тішився царській короні),

Заходили тихо в просторі палати,

І прадід на вухо йому шепотів:

«Як втомишся, Левку, володарювати,

Вертайся, правнучку, у місто левів».

У місті, що зветься по-княжому Львів,

Наш Лев незабаром назавжди осів.

Оскільки ж високе походження мав,

Найвищу мансарду собі відшукав.

Простора, весела, вікон — чотири,

Кращої годі шукати квартири —

А східці рипучі ведуть на горище,

Маленькі дверцята виводять на дах —

І звідти вже бачиш все місто. А вище —

Хіба жовто-синій на Ратуші стяг.

У місті, що зветься по-княжому Львів,

Нараз випадає багато дощів.

І сталася ранку одного біда —

Зі стелі на Лева дзюрчала вода.

Ловив він струмочки у ночви і миски,

В каструльки, горнятка, порожні валізки.

Підставив тарілки, креманки і блюдця

На шафі, креденсі, столі та вікні.

«От лихо, — подумав, — дощі заберуться,

Ремонт доведеться робити мені».

У місті, що зветься по-княжому Львів,

Напевно, чимало знайдеться майстрів.

Та як їх шукати, до кого іти?

Подумав, подумав — і сів за листи.

До Кра (Крокодила), Слона і Жирафи.

Бо Слон допоможе відсунути шафу,

Жирафа прекрасно лататиме стелю,

І стане добротним і затишним дім,

А Кра, Крокодил, пофарбує оселю —

У колір зелений, на радість усім.

Із міста, що зветься по-княжому Львів,

Летіло по світу багато листів,

І в кожному з них красувалось таке:

«Коханий мій друже! Життя нелегке,

Купив я мансарду, а вікон — чотири,

Кращої годі шукати квартири,

Та раптом почало дощити у Львові,

Хоч місяць спекотний на календарях,

Намокли килими, перини пухові...

...То прошу відвідати свого царя».

До міста, що зветься по-княжому Львів,

Кожен із Левових друзів поспів.

Хтось у купе, ну а хтось літаком,

А Слон африканський — товарняком.

Першою вдалось прибути Жирафі,

Що працювала на телеграфі,

Гарна, висока, модна панама,

На шиї коралі у двадцять рядів.

Жирафа приїхала із Амстердама,

Бо дамі цікаво: що таке Львів?

У місто, що зветься по-княжому Львів,

Потяг-експрес, мов на крилах, влетів.

Лишивши нарешті низенький вагон,

Жирафа насилу зійшла на перон.

І тут звідусіль позбігались роззяви,

А нашій Жирафі хотілося слави.

Якісь репортери кричали зухвало:

«Дивіться, панама сягає дахів.

Такої ще гості у нас не бувало.

Скажіть, чи уперше ви бачите Львів?»

О так, для Жирафи все було уперше!

Зелену панаму до неба задерши,

Вона не зважала на всіх тих роззяв,

Бо мала на нині багато ще справ.

По-перше, знайти той потрібний будинок,

Бо де та мансарда і що таке Ринок?

На лихо, Жирафа згубила адресу,

Якось ненароком, поміж суєти,

Мабуть, залишила в вагоні експресу.

Ну як же їй Лева, сердешній, знайти?

У місті, що зветься по-княжому Львів,

Багато маленьких забутих дворів,

В них діти й бабусі, забувши про все,

Дивились, як шию Жирафа несе.

У літній кав'ярні присіла Жирафа,

Замовила чаю від «сивого графа»,

Маленьке тістечко і дві помаранчі,

Здійняла панаму до львівських дахів,

А потім пішла на дитячий майданчик —

Гойдати на шиї малих дітлахів.

У місті, що зветься по-княжому Львів,

Ще досі немає великих портів.

Але під землею є річка одна,

То, певно, підводного треба човна.

Але для поважного Кра (Крокодила),

Що має будинок на березі Нілу,

Що любить качатися в теплім намулі,

Ота невеличка підземна ріка

(А раптом пірнеш- і наб'єш собі гулі?),

Ну, словом, та річка була б завузька.