У місті, що зветься по-княжому Львів,
Не так вже й багато знайдеться левів.
Ну трохи знайдеться. Та як не крути —
То все кам'яні велетенські коти.
І тільки одного зустрінеш в трамваї,
В цукерні, де часто він чай попиває,
На Галицькім ринку купує він шинку,
Шпондерок, морквинку, десяток яєць —
І з кошиком повним вертає до Ринку,
А далі зникає в одній з кам'яниць.
У місті, що зветься по-княжому Львів,
Наш Лев оселитись давно вже хотів.
Хоч був він царем, та не звіром страшним,
А добрим напрочуд, до того ж, старим.
У Відні колись він отримав освіту,
За час царювання об'їздив півсвіту,
У Греції, Швеції жив, у Бомбеї,
Бував у Венеції, бачив Париж,
Останнє кохання зустрів на Бродвеї —
Чимало побачив наш Лев дивовиж.
Та міста, що зветься по-княжому Львів,
На жодне у світі міняти не смів,
Бо Левові предки — тепер кам'яні —
Частенько з'являлись старому у сні
(Бо знали, що нудився дуже на троні,
Навіть не тішився царській короні),
Заходили тихо в просторі палати,
І прадід на вухо йому шепотів:
«Як втомишся, Левку, володарювати,
Вертайся, правнучку, у місто левів».
У місті, що зветься по-княжому Львів,
Наш Лев незабаром назавжди осів.
Оскільки ж високе походження мав,
Найвищу мансарду собі відшукав.
Простора, весела, вікон — чотири,
Кращої годі шукати квартири —
А східці рипучі ведуть на горище,
Маленькі дверцята виводять на дах —
І звідти вже бачиш все місто. А вище —
Хіба жовто-синій на Ратуші стяг.
У місті, що зветься по-княжому Львів,
Нараз випадає багато дощів.
І сталася ранку одного біда —
Зі стелі на Лева дзюрчала вода.
Ловив він струмочки у ночви і миски,
В каструльки, горнятка, порожні валізки.
Підставив тарілки, креманки і блюдця
На шафі, креденсі, столі та вікні.
«От лихо, — подумав, — дощі заберуться,
Ремонт доведеться робити мені».
У місті, що зветься по-княжому Львів,
Напевно, чимало знайдеться майстрів.
Та як їх шукати, до кого іти?
Подумав, подумав — і сів за листи.
До Кра (Крокодила), Слона і Жирафи.
Бо Слон допоможе відсунути шафу,
Жирафа прекрасно лататиме стелю,
І стане добротним і затишним дім,
А Кра, Крокодил, пофарбує оселю —
У колір зелений, на радість усім.
Із міста, що зветься по-княжому Львів,
Летіло по світу багато листів,
І в кожному з них красувалось таке:
«Коханий мій друже! Життя нелегке,
Купив я мансарду, а вікон — чотири,
Кращої годі шукати квартири,
Та раптом почало дощити у Львові,
Хоч місяць спекотний на календарях,
Намокли килими, перини пухові...
...То прошу відвідати свого царя».
До міста, що зветься по-княжому Львів,
Кожен із Левових друзів поспів.
Хтось у купе, ну а хтось літаком,
А Слон африканський — товарняком.
Першою вдалось прибути Жирафі,
Що працювала на телеграфі,
Гарна, висока, модна панама,
На шиї коралі у двадцять рядів.
Жирафа приїхала із Амстердама,
Бо дамі цікаво: що таке Львів?
У місто, що зветься по-княжому Львів,
Потяг-експрес, мов на крилах, влетів.
Лишивши нарешті низенький вагон,
Жирафа насилу зійшла на перон.
І тут звідусіль позбігались роззяви,
А нашій Жирафі хотілося слави.
Якісь репортери кричали зухвало:
«Дивіться, панама сягає дахів.
Такої ще гості у нас не бувало.
Скажіть, чи уперше ви бачите Львів?»
О так, для Жирафи все було уперше!
Зелену панаму до неба задерши,
Вона не зважала на всіх тих роззяв,
Бо мала на нині багато ще справ.
По-перше, знайти той потрібний будинок,
Бо де та мансарда і що таке Ринок?
На лихо, Жирафа згубила адресу,
Якось ненароком, поміж суєти,
Мабуть, залишила в вагоні експресу.
Ну як же їй Лева, сердешній, знайти?
У місті, що зветься по-княжому Львів,
Багато маленьких забутих дворів,
В них діти й бабусі, забувши про все,
Дивились, як шию Жирафа несе.
У літній кав'ярні присіла Жирафа,
Замовила чаю від «сивого графа»,
Маленьке тістечко і дві помаранчі,
Здійняла панаму до львівських дахів,
А потім пішла на дитячий майданчик —
Гойдати на шиї малих дітлахів.
У місті, що зветься по-княжому Львів,
Ще досі немає великих портів.
Але під землею є річка одна,
То, певно, підводного треба човна.
Але для поважного Кра (Крокодила),
Що має будинок на березі Нілу,
Що любить качатися в теплім намулі,
Ота невеличка підземна ріка
(А раптом пірнеш- і наб'єш собі гулі?),
Ну, словом, та річка була б завузька.