Нові пригоди Сталкі та його команди

З англійської мови переклали

Богдан Стасюк і Сергій Стець

За загальною редакцією Володимира Чернишенка

Серед інших класиків англійської літератури Кіплінґу в Україні пощастило чи не найменше. Чимало його текстів залишилися не перекладеними — і напевне годі найближчим часом чекати, що ситуація кардинально зміниться. Тим більше не слід очікувати повного зібрання творів українською — але хоча б основний корпус усе-таки хочеться побачити, причому не років через двадцять, а якнайскоріше.

Перші кроки до цього зроблені завдяки «Навчальній книзі — Богдан», видавництву, яке уже кілька років поспіль робить чимало для того, щоб Кіплін´ зазвучав українською. Вийшли три томи казок, дві збірки-білінгви віршів, на черзі «Кім», а у 2013 році ми дочекалися, мабуть, однієї з найбільш важливих і водночас найменш відомих у нас збірок: «Сталкі та його команду». Книга, яку ви тримаєте в руках, завершує епопею з видання оповідань про Сталкі — тепер вони перекладені всі.

* * *

У англійській літературі жанр, в якому написані оповідання про Сталкі та його друзів, має давню традицію. Це так звані «шкільні оповідки», які зазвичай описували шкільне життя, були присвячені дружбі, взаємодопомозі, оспівували спортивні та інші досягнення героїв… Ці тексти виокремилися у особливий жанр, оскільки школа — і то школа «закрита», радше схожа на інтернат, — була важливою складовою у житті тогочасних британців (якщо точніше — у житті тогочасних британців, які вміли читати художню літературу і мали на це час та кошти). Зрештою, як і будь-який жанр, «шкільні оповідки» пережили кілька етапів еволюції: від солоденьких, припарфумлених історій до творів, що описували чорні сторони шкільного життя.

Найперше ж оповідання, присвячене Сталкі та його друзям, — «Раби лампи» (1897 р.) — викликало чимало обурення у читачів. Здається, чи не вперше у «шкільних оповідках» головні герої знущалися з малечі, обманювали вчителів та й узагалі поводилися аж ніяк не взірцево. У цій та подальших історіях було більше навіть не від звичних «оповідок», а від крутійського роману, тільки в нетрадиційних для нього декораціях. Кіплін ´ свідомо збурював публіку, але робив це не задля епатажу як такого. Він чудово знав, що саме відбувається в колоніальних британських школах, бо й сам закінчив одну з них. І все, про що він писав у «Сталкі…», так чи інакше було пов’язано з його особистим життєвим досвідом.

Можливо, саме через це оповідання мали шалений успіх у читача: відчувалася справжність, ненадуманість. Додамо сюди тонку іронію, такий собі трохи відсторонений глузливий погляд на героїв та їхні витівки; несподівані карколомні пригоди і серйозний соціальний підтекст у другій частині першого оповідання.

За деякий час оповідання вийшли книжкою, а пізніше навіть були доповнені ще кількома текстами. Вони не тільки змінили парадигму жанру, а й безпосередньо вплинули на багатьох авторів, як англійських, так і зарубіжних.

Зазвичай у цьому контексті згадують Аркадія Стругацького: він відчайдушно любив цю книжку, переклав її на російську і, звісно ж, саме від прізвиська «Сталкі» походить назва сталкерів з відомого «Пікніка на узбіччі». Але навіть вплив на творчість Стругацьких тільки тим не обмежився. Скажімо, одне з оповідань, що ввійшло до знакового роману «Полудень, XXII століття», розповідає про інтернат майбутнього і багато в чому перегукується з історіями про Сталкі. А прийом, коли несподівано оповідь від третьої особи переходить на оповідь від першої, Стругацькі майстерно використали в повісті «За мільярд років до кінця світу»…