Зухвалі капітани

Спеціальна передмова до українського видання

«Зух валі капітани» (1896) — найкращий довгий прозовий твір Кіплінґа після «Кіма» (1901). У цих книжок багато спільного, попри значну різницю в місці народження, національності, рівні достатку і статусі Гарві Чейні, розбещеного синка американського мільйонера, який шубовснув у океан і був порятований рибальською шхуною «А ось і ми», та ірландського хлопчини Кіма, бідного лагорського сироти, учня буддійського лами та новобранця Британської військової розвідки у «Великій грі». Обидві книжки оспівують красу, розмай та за грози світу, який із захватом і втіхою споглядають їхні молоді герої... Гарві «до кінця своїх днів не забуде сонячні переливи на згорнутих вітрилах трьох флотів шхун на якірних стоянках». Так само і Кім «до скону згадуватиме довгу неквапну мандрівку з Амбали до Сімли через Калку й Піджорські сади». І обоє хлопчаків, щойно вийшовши на широку воду (Гарві — буквально, у Атлантичний океан, а Кім — образно, занурившись у величний огром Індії) знаходять опікунів, які у слушний час допомагають їм стати чоловіками. Важко працюючи, сумлінно навчаючись у милосердного і суворого шкіпера Диско Тура, розділяючи з побратимами небезпеки, Гарві перетворюється зі свавільного підлітка на «ставного молодого рибалку, який не відводить погляд, дивиться прямо і ясно».

Кіплінґові «Зухвалі капітани», або ж «Повість Великої Банки», було написано у 1896 році — в останній із чотирьох років, які він прожив разом із молодою родиною у Братлборо, що у Вермонті. А з’явилася вона друком вже після його від’їзду зі США, коли Ред’ярдова сварка з Бітті Белестьєром стала гарячою новиною місцевих газет. Це був складний для Кіплінґа час, хоча і позначений дивовижною мандрівкою разом з приятелем доктором Конландом до портів Бостона і Глостера, де Кіплінґ вивчав історію та прийоми місцевого рибальства, втішаючись і надихаючись небезпечним, прекрасним океаном, а до того переймаючи рибальські вміння, дух щирості й братерства рибалок. Книжка ця — лірична подяка країні, яка тимчасово стала його домівкою. Сам Кіплінґ згодом напише: «Я прагнув уловити й зберегти ту частку прегарного духу Америки, яка вже почала тьмяніти. Дякуючи Конландові я наблизився до цього».

У передмові до «Нового читацького довідника» на сайті Кіплінґівського товариства Великобританії, — Ліоні Ормонд відзначає схожість «Зухвалих капітанів» та іншої тогочасної книжки — це «Pécheur d’Island» [Острів рибалок] П’єра Лоті (1893), що описує життя Бретонської рибальської громади і розгортається біля берегів Ісландії. Кіплінґ безумовно знав про неї, адже вільно читав французькою. «Капітани» також мають багато спільного з морською новелою Джозефа Конрада «Негр із «Нарциса». Конрадове блискуче письмо про красу й небезпеку океану так само, як і у Кіплінґа, підкреслює вагу об’єднання колективних зусиль під мудрим керівництвом досвідченого капітана, дарма що ворожість і розділення команди у Конрада анітрохи не нагадує гармонію на «А ось і ми». Деніел Карлін (1989) порівнював «Зухвалих капітанів» з «Мобі Діком»: Кіплінґова багатонаціональна команда з такими різними долями, так само, як і екіпаж Мелвілового «Пекоду» — це квінтесенція американського суспільства. А Диско Тур — це «милостивий Ахав, який так само натхненно переслідує свою здобич, так само всевладно керує своїми підлеглими, однак позбавлений надмірної та безцільної мономанії Ахава».

Професор Ормонд також наводить паралелі між «Зухвалими капітанами» та «Пригодами Гекльберрі Фінна» Марка Твена, «іншою книжкою, яка апелює до широкого кола читачів, у якій юний герой отримує новий досвід через неочікувану подорож».