Острів

Проте кухня — велика, простора і прохолодна — була порожня. На чималому дерев’яному столі, застеленому картатою синьо-білою скатертиною, стояли два посріблені свічники з ледь оплилими свічками; на поличках, стільницях, холодильниках виблискувало різноманітне начиння. Давид приготував собі міцну каву в гейзерній кавоварці, випив її без поспіху, а потім для розваги взявся читати розвішані усюди картки з проханнями мити за собою посуд, підтримувати лад на поличках, не їсти чужих харчів; біля деяких рекомендацій хтось домалював дотепні карикатури. На одній стіні висіла інформація про пожильців — з одинадцяти кімнат поки що були зайняті лише три. Чоловік, який вчора налякав Давида в коридорі, здається, був ісландським письменником з довжелезними іменем та прізвищем. Поруч також висів перелік працівників, їхні світлини та години роботи. Ось і Мюріел. Працювати вона розпочинає о дев’ятій. Дзвони саме вибили дев’яту, і Давид вирішив одразу піти й привітатися.

До кабінетів, розташованих на останньому поверсі будівлі, вели довгі стрімкі сходи з килимовим покриттям. Давид відчинив двері нагорі й зойкнув від несподіванки, бо наскочив просто на стіл Мюріел, що примістився одразу за ними. Обійняв її, але незґрабно — стиснув занадто міцно як на формальне привітання і виразно відчув форму її перса, довгого, м’якого, великого. Нічогенький такий початок. Мюріел була в білій сорочці та джинсах і, на щастя, ніяк не відреагувала на його промах: не зраділа занадто сильно і награно, не усміхнулася з ґречності.

— Hello, — мовила просто. — Welcome to the island!

— What a surprise meeting you here, — відказав театрально. Давид ненавидів такий свій тон, але й не знав, де має взяти інакший.

Мюріел нагадала, що про острів вони говорили, ще коли зустрічались у Варшаві. Але не дивно, що ця інформація вилетіла йому з голови, адже вони тоді чимало випили разом, і він до того ж палко пояснював їй, чому вважає моду на неримовану поезію, яка охопила Європу в останні пів століття, чимось на кшталт епідемії — про все це вона говорила з легкою усмішкою, без іронії і кпинів.

— Сподіваюсь, я хоча б не декламував тоді вірші! — вигукнув Давид.

— Ще й як декламував! — тут Мюріел уперше засміялася.

— Ганьба мені! — відповів він, хоча насправді так не вважав.

Мюріел запропонувала показати йому будинок.

Худорлявою вона не була, проте рухалася безшелесно. Розповідала усе дуже детально, а Давид вдавав, ніби уважно слухає. У кухні вона затрималися надовше; Мюріел докладно пояснювала, як працюють посудомийка, мікрохвильовка та інші прилади, він тим часом думав, що постарається харчуватися не тут, а в місті. Опісля зайшли до гарно облаштованої, багатомовної бібліотеки, розташованої на тому ж поверсі, що й кабінети працівників.

Бібліотека правила водночас і за кінозал: там був великий екран, який розгортався на всю стіну, чимала колекція компакт-дисків зі знаковими кінострічками і старе відкрите піаніно. Мюріел вичерпно, крок за кроком пояснювала, як користуватися проєктором і кожним із кількох старомодних відеомагнітофонів. Давид же крадькома окидав поглядом корінці книжок: на польській полиці він устиг запримітити етимологічний словник Брюкнера, за яким полював уже давно, тому вирішив забрати його до своєї кімнати на той час, поки буде тут. Потім Мюріел сіла біля столу, розгорнула кишенькову мапу острова і взялася показувати, де і що тут є. На мапі видно було блакитну смугу моря, трохи нижче — порт і сітку вулиць, які в межах середньовічних оборонних мурів укладалися в неправильні квадрати, поцятковані де-не-де плямами зелені. Мюріел списала усе мережанкою нерівних стрілочок та розмашистих написів: «ботанічний сад», «музей», «піцерія», «рибний ресторан», «смачні млинці», «супермаркет». Давид, мов крізь серпанок, дивився, як вона забавляється з мапою, але не прислухався до її слів, бо вирішив самотужки ознайомитися з містечком. Насамкінець Мюріел жирно обвела якусь точку і великими літерами написала «вино». Спільні спогади викликали в обох сміх.

— Може, якось увечері зазирнемо туди разом? — запропонував Давид так приязно, як тільки умів, попри те, що нетворкінг викликав у нього відразу.