| Видавництво: | Видавничий дім «Фабула» |
| Автор: | Абір Мухерджі |
| Жанр: | Пригоди і детектив |
| Де читати: | У застосунку Наша Книга — детальніше |
| ISBN: | 978-617-522-352-9 |
Цю книгу не можна завантажити — вона доступна для читання лише в нашому мобільному застосунку.
Застосунок доступний на Android та iOS.
Капітану поліції Віндгему і сержанту Банерджі нудьгувати ніколи — така вже в них робота. А ще мають спільний талант уплутуватися в різні історії: то на капітана наставить пістолета кращий друг, то сержанту загрожує страта. Як не дивно, це не заважає справі. Мабуть, саме тому ці двоє, розслідуючи вбивство, спроможні врятувати від громадянської війни цілу країну.
Добротний, динамічний детектив з легким присмаком іронії — як завжди у визнаного майстра жанру Абіра Мухерджі.
Сурендранат Банерджі
Людей, на мою думку, визначає тінь, яку вони відкидають.
Більшість, хай би якими потужними та численними були їхні зусилля, лишає непримітний слід. Як і в мурашок, що ґарують під полуденним сонцем, тіні їхні нікчемні й ефемерні. Інші, як лісовий полог, утворюють набагато більший затінок, їхня півтінь затьмарює все і впливає на всіх, хто в ній опиняється. Але є й такі — і цих смертоносних зовсім мало,— хто проминає невидимкою, лишаючи по собі зміненим геть усе. Й у світі, помережаному тінями людей, саме ті, хто не мають тіні, є найбільш небезпечними.
Мушу сказати, що це не Семова історія. Вона моя.
Якщо чесно, я б волів, щоб її розповів він, але він не зможе, принаймні не переповість усього, бо його там не було. Звісно, навряд чи щось завадить йому поділитися з вами чи будь-ким, хто поцікавиться, своїми враженнями, за які я б не дав і дві анни{2}, але такий уже Сем, і саме тому ви мусите почути мою частину оповідки, щоб зрозуміти, що ж насправді відбулося і чому я зробив те, що зробив.
Цей тягар я беру неохоче. Сем, природно, наполягає, щоб я хапав «уже того пресловутого бика й просто писав усе як є, Сурене». Але йому завжди більше до вподоби ломитися туди, куди й ангели бояться ступити,— як правило, заплющивши очі та сторчголов.
Утім, хоч би яким стрімким буде для мене такий перебіг подій, мало що може стати мені на заваді. Позаяк наразі я не маю жодних термінових справ і хоч уже не перебуваю в камері в’язниці, пересування моє обмежене кількома ярдами цієї каюти та страхом, що мене впізнають.
Уже кілька днів я намагаюсь змиритися з наслідками свого вчинку. Сем дотримується думки, що я зробив те, що необхідно було зробити, і дійсно, сама думка про мою провину бентежить його. Та і як інакше? Він, може, і є близьким мені по духу англійцем, однак є лише англійцем і ніколи не зможе зрозуміти, що таке іззат{3} і ту ганьбу, яку я накликав на свою родину. Життя його, як і життя його земляків в Індії, розгортається спокійно й без перешкод, таких речей він не розуміє, і вони його не турбують, як не чіпає слона гавкання парій-псів, на погляди індусів англієць не звертає уваги. Навіть наймізерніші з них ступають так, наче народилися володарювати,— але не своєю країною, а нашою.
Та я відтягую час, хоча мусив би розповісти вам історію свого падіння. Перше, що варто зазначити: я не є безвинним. Але я і не винний в усьому, у чому мене звинувачують. Озираючись назад, я мушу визнати, що шкодую про деякі речі.
Хоча, за тих самих обставин, не думаю, що вчинив би по-іншому. Іноді людина має розплющити очі й усвідомити правду про себе та господарів, яким служить. І буває, мусить принести себе в жертву заради більшого блага.
Усе почалося з виклику. Тонесенького жовтого папірця, яким помахав перед моїм носом Шамбу, червонопикий пеон з верхнього поверху — лакей, який вважав себе вищим за інших лакеїв у будівлі, бо був хлопчиком на побігеньках у бурра-сагиба{4}, що жив нагорі. Якщо абсолютна влада розбещує абсолютно, то Шамбу являв собою доказ, що навіть незначна доза може спричинити корозію.
Я мусив тієї ж миті, як побачив його криву, брунатну від бетелю{5} посмішку, усвідомити, що, як ті грозові хмари на південному обрії, богині долі ополчилися проти мене. Він дошкандибав до мого столу, вручив мені записку й одним кривим пальцем та обома почервонілими очима вказав на стелю.
— Борра-сагиб прислав.
Я швидко розгорнув аркуш і затамував подих: негайно явитися на верхній поверх. Лорд Таґґарт, комісар поліції, вимагає моєї присутності. Мене не вперше викликали в кабінет його світлості. За п’ять років я відвідував це внутрішнє святилище з дюжину разів, а то й більше, але завжди на прохання Сема чи іншого британського офіцера, завше із сумлінно підкресленим виглядом підлеглого, готового розвіяти їхнє невігластво щодо місцевих справ або побути громовідводом, якщо знадобиться відвести критику.
«Людей, на мою думку, визначає тінь, яку вони відкидають.»
«Іноді людина має розплющити очі й усвідомити правду про себе та господарів, яким служить. І буває, мусить принести себе в жертву заради більшого блага.»
У п’ятій книжці серії Абір Мухерджі поставив собі нове завдання: розділи Сема Віндгема тут чергуються з розділами, які розповідає Сурендранат Банерджі. Раніше, за словами письменника, він не почувався готовим писати від імені індійця, хоч і сам має індійське коріння, а тепер відчув, що може говорити голосом Сурена. Роман вийшов у Великій Британії 11 листопада 2021 року, у США — в Pegasus Crime. Українською, як і всі книжки серії, його переклала Світлана Орлова.
Ця книга читається в застосунку Наша Книга: купили на сайті — вона одразу у вашій бібліотеці на телефоні, з офлайн-режимом і синхронізацією прогресу.
