Полліанна

Елеанор Портер

ПОЛЛІАННА

Розділ І

МІС ПОЛЛІ

Того червневого ранку міс Поллі Гаррінґтон поспішно увійшла до кухні. Ненсі, яка мила посуд, здивовано підвела голову; це було зовсім не схоже на її стриману та неквапливу господиню, яка заклопотано бігала туди-сюди.

Хоча Ненсі пропрацювала лише два місяці, пораючись на кухні, проте вона вже добре знала вдачу та звички міс Поллі.

— Ненсі!

— Так, мем! — жваво мовила та, продовжуючи протирати горщик.

— Ненсі, — цього разу голос пролунав жорсткіше, майже суворо, — мені б хотілося, щоб ти припинила роботу й уважно слухала, коли я звертаюсь до тебе.

На обличчі дівчини спалахнув рум’янець. Вона поспіхом шпурнула горщик на стіл, ледь не перекинувши його; і від цього ще більше зніяковіла.

— Гаразд, мем, я виправлюсь, — ледь упіймавши посудину, пробурмотіла Ненсі. — Я лишень виконувала ваше прохання, адже ви веліли мені упоратися пошвидше.

Господиня насупила брови.

— Годі, Ненсі, я не просила пояснень. Але будь уважнішою до моїх слів.

— Гаразд, мем, — перевівши подих, промовила дівчина. «Ох, цікаво, чи зможу я хоча б коли-небудь догодити цій жінці?» — міркувала бідолаха.

Ненсі колись і гадки не мала, що їй доведеться піти з рідної домівки й наймитувати. Але раптом її мати овдовіла. Залишившись із трьома дітьми, молодшими від Ненсі, вона побивалася з горя та відчаю. Зважаючи на її настирливі прохання старша почала шукати хоч би якийсь заробіток. Ось чому була вельми рада отримати місце на кухні у великому домі на пагорбі.

Ненсі разом із сім’єю проживала у невеликому містечку Корнер, за шість миль звідси. Тому про міс Поллі дівчина знала лише те, що вона володіла старим маєтком Гаррінґтонів та була однією із найбагатших жителів міста. З того часу минуло два місяці, тепер Ненсі знає набагато більше про сувору, нетерплячу жінку, яка при кожнім грюкові дверей чи брязканні ножів хмуриться, виражаючи своїм строгим поглядом незадоволення. Хоча, так чи інакше, ніхто й не чекав від неї привітності чи бодай усмішки.

— Що ж, Ненсі, коли впораєшся зі всім, — продовжувала міс Поллі, — розчисти маленьку кімнатку, на горищі. Підмети її, вимий добре підлогу, забери звідти сумки та коробки і приготуй ліжечко.

— Так, мем, тільки куди мені подіти всі речі?

— Складеш їх в іншій частині горища, — міс Поллі завагалася, але продовжила: гадаю тобі слід знати, що сюди приїде моя племінниця, міс Полліанна Віттер, і... надалі житиме з нами. Їй одинадцять років. Вона й спатиме у цій кімнаті.

— Сюди приїде маленька дівчинка? О, міс Гаррінґтон, це ж чудово! — радісно вигукнула Ненсі, згадавши своїх молодших сестричок. — Скільки сонячного тепла та радості від цих розбишак!

— Чудово?! Ну, це не зовсім те слово, яким би я виразилася, — холодно відповіла міс Поллі. — Сподіваюся, я зможу надати їй належний притулок та гідне виховання. Зрештою, я дуже добре знаю свій обов’язок.

Ненсі страшенно почервоніла.

— Звичайно, мем, я лише хотіла сказати, що, мабуть, маленька дівчинка стане великою втіхою для вас, — пробубоніла винувато.

— Дякую за твою турботу, — зовсім сухо обізвалась міс Поллі, — проте я не вважаю необхідним слухати неприйнятні коментарі.

— Так, але ж ви, все-таки, захотіли взяти її до себе, — не витримала Ненсі, знаючи, що окрім неї тут ніхто щиро не зустріне дівчинку.

Як завжди, у таких випадках міс Поллі гордовито підняла підборіддя в знак небажання продовжувати подібні розмови, а потім додала:

— Скажи мені, Ненсі, чому б це мені радіти від того, що моя сестра утнула таку дурницю, вийшовши заміж та пустивши дитину на світ, в якому і так багато клопотів. Я не бачу жодної причини ХОТІТИ турбуватися про когось. Але, як я уже казала, в мене є почуття обов’язку та відповідальності. Гаразд, Ненсі, попіклуйся, аби кімната була чистою і свіжою, — поспіхом залишаючи кухню, попередила господиня.

— Слухаюся, мем, — глибоко зітхнула та, знову приступаючи до горщика.