Повен неба капелюх

З книжки міс Перспікації Тік «Все про фейрі і як їх уникати»:

Нак Мак Фіґлі

(ще знані як піксі, вільні малолюдці, людці та «Невідомі, ймовірно озброєні»)

Нак Мак Фіґлі найнебезпечніші серед усіх видів фейрі, особливо коли напідпитку. Вони обожнюють пиятику, бійки і крадіжки, власне, вони ладні поцупити все, що не прибите цвяхом намертво. А навіть якщо й так, то вони і цвях поцуплять.

А втім, ті, хто з ними запізналися і вижили, кажуть, що то істоти напрочуд вірні, сильні, наполегливі, відважні і по-своєму високоморальні. (Наприклад, вони не обкрадатимуть тих, в кого нема що вкрасти.)

Типовий малолюдок (малолюдка — рідкісна знахідка, про це читайте нижче) заввишки шість дюймів, має руду чуприну, а його шкіра посиніла від татуювань та фарби вайди, і, якщо ви вже наблизилися так, що все це розгледіли, то він саме намірився вам добряче врізати в ніс.

Одягнений він у доволі таки потріпаний кілт, бо малолюдки пізнають одне одного по татуюваннях, а не по візерунках на тканині. Також він може мати шолом із кролячого черепа. Малолюдки часто прикрашають бороди та чуби усілякими цяцьками, як-от пір’я чи пацьорки. Щонайпевніше малолюдок буде при шабелині, але він її носить переважно для виду, бо фіґлі надають перевагу контактним видам боротьби — головою і черевиком.

Історія та релігія

Історія походження Нак Мак Фіґлів загублена у Тумані Часу. Вони кажуть, що Королева Фейрі прогнала їх із Дивокраю, бо вони повстали проти її злостивого та тиранічного правління. Але також побутує думка, що їх просто вигнали за пияцтво. Нам мало відомо про їхні релігійні переконання, за винятком хіба того, що вони вважають себе мертвими. Їм подобається наш світ із його осяйним сонцем і горами, блакитним небом і усім, що надається до бійки. Такий прекрасний світ абикому не доступний, кажуть вони. То якийсь рай, а чи Валгала, куди потрапляють браві вояки по смерті. Тож вони певні, що колись жили, а тоді — померли і їх впустили сюди за добру поведінку.

Це припущення є цілковито хибним та вкрай химерним, адже, як нам відомо, насправді все достоту навпаки.

Коли фіґель помирає, за ним не тужать. Єдине, про що жалкують його побратими, це те, що він більше не буде з ними у світі мертвих, а має повертатися у світ живих, який вони називають «Засвітом».

Звичаї та побут

Фіґлі селяться у курганах прадавніх королів, де серед золота та скарбів облаштовують собі затишні нори. Зазвичай неподалік росте кущ терену чи бузини: особливо малолюдкам до вподоби стара бузина, бо її стовбур чудово надається на димар. Поруч обов’язково знайдеться кроляча нора. З виду вона — достоту, як кроляча нора: довкола все всипано кролячими бібками, а подекуди й клоччям кролячої вовни, якщо на фіґлів раптом зійшло натхнення до творчості.

Підсподом світ малолюдців трохи скидається на вулик, щоправда, з акцентом не так на мед, як на жала.

А причина в тому, що серед фіґлів вкрай мало фіґлиць. І, цілком можливо, що з цієї ж причини фіґлиці народжують дуже часто і дуже багато фіґленят. Завбільшки фіґленята з горошинку, але ростуть вони напрочуд швидко, якщо їх добре годувати (фіґлі люблять селитися поруч з людьми, бо там можна легко роздобути коров’яче чи овече молоко для фіґленят).

«Королева» клану фіґлів називається келда, а її чоловік зветься Великий Муж. Коли народжується фіґлиця, а це буває нечасто, вона деякий час живе поруч із матір’ю-келдою, щоб навчитися у неї звичаїв та усіх таємних премудростей келдування. Коли вона досягає подружнього віку, має покинути клан, взявши зі собою лиш декількох братів, які будуть пильнувати її під час тривалої подорожі.

Вона мандрує у пошуках клану, де немає келди. Вкрай рідко, якщо вона не може знайти такого клану, вона збирає малолюдців із різних кланів і формує новий — келда називає його і обирає йому курган, де цей клан мешкатиме. Також вона сама обирає собі чоловіка. Відтак її слово стає законом для усіх членів клану і його слід дотримуватися неухильно, а сама келда майже не покидає курган, а якщо й так, то відходить не дуже далеко. Вона водночас і королева малолюдців, і їхня бранка.