Позивний для Йова. Хроніки вторгнення

383 день вторгнення. Буча. Помешкання моїх батьків. Минув рік, як вони не були тут, і вже інше житло змушені називати «домом». Це довше, ніж вони встигли пожити в цій квартирі.

Балкон, залитий світлом. Високе небо. Дивовижний краєвид переді мною. Вдалечині видніє Гостомельський аеропорт, місце, що назавжди асоціюватиметься з українською «Мрією». Мине ще тиждень-два — і все вкриється зеленим та білим цвітом, ховаючи шрами окупації.

Коли я був у цій квартирі вперше після звільнення Київщини, вхідні двері трималися на кількох гвинтиках і шматках монтажної піни. Під час окупації двері зламали чи то мародери, чи то російські військові, й наші друзі їх дбайливо тимчасово зафіксували.

Ті, хто були тут, перевернули все і розбили поверхні всіх електронних пристроїв, які змогли знайти. Ніби опиралися цивілізаційному поступу чи боялися побачити власне звірине відображення.

Вікна балкона і кімнати мого батька прошив наскрізь уламок снаряда, залишивши красиве мереживо розкришеного скла. Уламок пролетів крізь двері, пробив скляну поверхню дверей шафи у коридорі та вгризся углиб стіни.

Майстри поставили нові двері і замінили шибки у вікнах.

Але той уламок, що вгризся углиб стіни, лишається на своєму місці. Мені важливо, що він там.

Здається, все гаразд — нові двері на місці, вікна засклені, травми окупації відмиті, хаос свідомості після мародерів впорядковано — але цей уламок снаряда вторгнення застряг у мені. Він визначає все.

Я не можу вдавати, що мені не болить.

У цьому домі ніхто вже не живе. І через нові шибки бачу розбиті роки війни.

*

Я почав писати цю книжку у перший день вторгнення і працював над нею протягом року, фіксуючи ключові точки нової дійсності та розлами свідомості. Ця книжка — про мене, мою родину, друзів, які стали нашою родиною. І друзів, яких дав цей рік.

Ця книжка — про те, що з нами сталося.

У книжці вміщено чотири розмови. З Євгеном Терещенком, кіборгом, який захищав Донецький аеропорт 2014 року і був змушений знову іти на війну. З Ларою Яковенко, художницею, яка була вимушена залишити все і переїхати за кордон із матір’ю. З Євгеном Спіріним, журналістом, який долучився до ексгумацій масових поховань у Бучі. І з Тетяною Михед, літературознавицею, моєю мамою, яка разом із моїм батьком пережила за цей рік те, що поза уявою.

Моя подруга Роксоляна Гера, адвокат, впорядкувала хроніку воєнних злочинів, які вчинили російські військові протягом цього року. Кожен із описаних випадків порушує «звичаї війни», відповідає певній статті Римського статуту і волає про непокаране зло. У цій книжці вміщено лише уламки хроніки. Бо жодній свідомості не стерпіти цього.

Від першого дня я вів фотощоденник. Робив скриншоти з потоку дійсності, що закручувалася довкола. На основі мого фотощоденника художник Мітя Фєнєчкін створив ілюстрації. Відбитки дійсності, в якій уся багатошаровість змішалася в один безумний колаж.

*

Це книжка про те, що неможливо забути. І пробачити.

Мова війни

На початку березня 2022 року у Києві мав відкритися Театр драматургів. Унікальне культурне явище — театр, в якому всім заправляли б драматурги. 25 лютого о 23:59 мав бути дедлайн конкурсу для драматургів, чиї нові п’єси можна було б представити на відкритті театру. Тема: «Тривога». В оголошенні про конкурс зазначалося, що, мовляв, ми всі розуміємо, яка тривога та хто її причина.

Я хотів долучитися до цього конкурсу і написати свою першу п’єсу. Описати відчуття, зафіксувати момент. У моїй свідомості пульсував образ: величезна, неосяжна чорна хмара хаосу, що закручується над нами. Щупальця лавкрафтіанського Ктулху, а в гущавині темряви мерехтять крила круків.

Ближче до кінця п’єси там мала би бути сцена, що викликає в пам’яті звичний голлівудський образ: сильний промінь світла прорізає темряву. Але, на відміну від голлівудських кліше, у цій темряві просто пустота. Це хаос, що харчується хаосом. Це суцільне ніщо.

Я не встиг написати жодного рядка цієї п’єси, бо мене розбудила війна. Мене розбудив хаос. І звуки російських гвинтокрилів.

*

Ми з дружиною Оленою живемо у будинку в Гостомелі, селищі під Києвом.