Пробудження

Подяка

Насамперед я безмежно вдячний чудовим пацієнтам шпиталю «Маунт-Кармел» у Нью-Йорку, історії хвороби яких викладено в цій книжці і яким від самого початку було присвячено «Пробудження».

Нині, майже через чверть століття, нелегко пригадати всіх, хто опікувався пацієнтами в «Маунт-Кармелі» і хто прямо чи опосередковано сприяв написанню «Пробуджень». Однак я з великою теплотою згадую медсестер шпиталю Еллен Костелло, Елінор Гейнор, Дженіс Грей і Мелані Еппс; також добре пам’ятаю лікарів відділення — Волтера Шварца, Чарльза Месселоффа, Джека Собела й Флору Таббадор; логопеда Марджі Коул Інгліс, найближчу й найвідданішу мою помічницю, яка була поруч упродовж трьох вирішальних років, коли наші пацієнти пробуджувалися. Хочу подякувати також фахівцю з ЕЕГ Крісу Каролану, у співавторстві з яким писав розділ «Електричні основи пробуджень», фармацевту Бобу Мальту, який годинами фасував леводопу, оповитий хмарою допамінергічного пилу, та відданим своїй справі профпатологам і фізіотерапевтам. Обов’язково маю виділити музичних терапевтів Кітті Стайлз (вона працювала в перші роки пробуджень) та Конні Томайно, з якою я тісно співпрацював надалі, оскільки музика виявилася найефективнішими нефармакологічними ліками для наших хворих.

Я щиро вдячний англійським колегам з Гайлендського шпиталю, адже вони надали мені можливість спілкуватися з надзвичайно цікавою групою пацієнтів, які були дуже схожі на моїх і водночас істотно від них відрізнялися. Хочу подякувати за дружню допомогу Джеральду Стерну й Дональду Кальну, які сприяли пробудженню хворих у 1969 році, а також Джеймсу Шаркі й Родвіну Джексону, які доглядали цих пацієнтів від 1945 року. Дякую Бернарду Томасу, медбрату, що багато років працював з нашими підопічними.

Найбільше ж дякую Джеймсу Пердону Мартіну, який опікувався цими (та іншими) постенцефалітними хворими понад шістдесят років. У 1969-му році він приїздив до «Маунт-Кармела», щоб побачити перші миті пробуджень, і був для нас справжнім вимогливим батьком і наставником.

На шляху створення й видання «Пробуджень» мені допомагали численні колеги та друзі: Д.П. де Паола, Роджер Дювуазен, Стенлі Фан (і клуб «Базальні ганглії»), Ілан Голані, Елхонон Голдберг, Марк Гомонов, Вільям Ленгстон, Ендрю Ліс, Марджері Марк, Джонатан Міллер, Х. Нарабаяші, Ізабель Рапін, Роберт Родмен, Ізраель Ро­зенфілд, Шелдон Росс, Річард Шоу, Боб Вассерман. Серед цих людей особливо хочу виділити Джонатана Міллера. Саме він зберіг копію рукопису «Пробуджень» 1969 року, який я знищив, і передав її Коліну Хейкрафту, моєму першому редактору й видавцю (пізніше Хейкрафт створив на телеканалі Бі-Бі-Сі чудовий фільм-портрет про Айвена Вогана «Айвен»). Також хочу подякувати Еріку Корну, який допоміг мені видати книжку в 1976 році; Лоуренсу Вельшеру — він особисто знав багатьох постенцефалітних хворих у «Маунт-Кармелі» й упродовж десяти років обговорював зі мною різноманітні аспекти «Пробуджень». Дякую також Ральфу Зігелю, з яким і нині спів­працюю, досліджуючи хаос теорії пробуджень.

Особливу подяку висловлюю тим моїм колегам, які самі хворіють на паркінсонізм, знають світ паркінсоніка і можуть описати його зсередини. Це Айвен Воган, Сідні Доррос, Сесіл Тоудс (усі вони написали власні книжки про життя паркінсоніка) і Ед Вейнбергер, який усілякими способами допомагав мені «побачити» й відчути численні аспекти буття хворих. Багато людей із синдромом Туретта посприяли тому, що я зрозумів природу їхньої недуги, за виявами дуже подібної до гіперкінетичного енцефаліту.

І насамкінець щиро дякую своїй постенцефалітній пацієнтці Ліліан Тайф, яку знав понад двадцять років. Ліліан стала головною героїнею документальної стрічки «Пробудження», а також надихала знімальну групу під час створення художнього фільму за цим сюжетом.