Усі ці світи

Люто завищавши, вискочив зі свого лігва свинóїд. Неймовірна швидкість для істоти з такими коротенькими ніжками. Двоє мисливців із пращами кинулися врізнобіч, шерсть у них на хребті стала дибки, а вуха настовбурчилися від хвилювання. Решта втиснули списи тупим кінцем у землю та підперли їх ногою. І стали чекати.

Цього разу мені випало не лише спостерігати. Якщо раніше я нервував, то зараз був геть наляканий. Відчував, що стала дибки кожна волосина від куприка до маківки. Знову і знову заспокоював себе, що насправді я за десять тисяч миль звідси, на орбіті. Це не допомагало. Мої очі вперто свідчили, що свинóїд був за якихось десять метрів від мене й наближався зі швидкістю, що дорівнювала приблизно половині світлової.

Тим часом тварина налетіла на вістря списів. Кмітливістю вона явно не вирізнялася. Списи прогнулись, але витримали, і тварюка, хрокнувши наостанок, рухнула на землю.

До неї наблизився Берні й кілька разів тицьнув у писок. Реакції не було, тож він змахнув списом у повітрі й вигукнув:

— У-у-у-у!

Інші підвели стиснуту в кулак ліву руку й відповіли:

— Га!

Принаймні так це передала програма-перекладач. Дельтанська мова радше нагадувала гучне свиняче рохкання. Але програма сумлінно видавала мені людські еквіваленти, зокрема імена й розмовні вирази.

Дональд поплескав мене по плечу:

— Ну, Роберте, допоможи його зв’язати.

Я зафіксував задні ноги свинóїда, і Дональд перекинув інший кінець мотузки через гілляку дерева. Перш ніж почати тягнути, він двічі подивився, перевіряючи мою роботу:

— Ого! Схоже на один із дивних вузлів Архімеда. Де ти цього навчився?

Ой.

— Звісно, що в Архімеда. Він знає силу-силенну тих вузлів. Я запозичив кілька.

Дональд кивнув, не виявивши особливого інтересу. Ми тягнули мотузку, аж поки підвісили свинóїда — я пильно стежив, щоб докладати сили не більше, ніж звичайний дельтанець, і дати Дональду виконати переважну частину роботи, — потім він витягнув крем’яний ніж і пустив тварині кров. Інші мисливці затягнули пісню вдячності.

Закінчивши, ми прикріпили тушу до двох списів і рушили до Камелоту. Сьогодні ввечері мав відбутися бенкет, а свинóїд на грилі — моя улюблена страва. От тільки соусу для барбекю ще не вигадали. Я ліниво подумав, чи не варто мені це зробити.

Ми горланили пісню переможців, забувши про обережність. Тож коли дорогу заступила купка карлеонців, це заскочило нас зненацька. Ми різко зупинилися, побачивши спрямовані в наш бік списи. Не скажу, що то була справжня загроза — радше її обіцянка.

Почувши позаду шелест, я зрозумів, що нас оточили. Швидко озирнувся. Супротивників було вдвічі більше за нас. Не скажу, що їх не можна було здолати, але ситуація точно викликала занепокоєння. Цілком імовірно, вони сподівалися захопити нас зненацька, щоб ми не встигли організувати оборону.

Я чув про групи з Карлеону, що влаштовували засідки на мисливців і забирали частину, а то й усю здобич. Схоже, сьогодні мішенню стали ми.

Представник ворожої групи — я впізнав у ньому вельми неприємну особу з Карлеону, чиє ім’я перекладалось як Фред, — зловісно посміхнувся:

— Гарна пожива, Дональде. У тебе тут багато свинячих окостів. Якщо зникне один чи два, ви навіть не помітите.

Дональда ці слова не злякали, і він підняв спис:

— Навкруги багато свинóїдів, Фреде. Що сталося? Не щастить?

Фред рефлексивно позадкував, але потім зупинився. Дональд не досяг розмірів свого батька, але однаково був великим. Мало хто наважувався кинути йому виклик.

На своє нещастя, я стояв попереду Дональда, ще й зробив свій андроїд якомога непримітнішим — середнього зросту, середньої статури, пересічної зовнішності — якимось паном Забудьтемене. Не дивно, що Фред обрав таку особу своєю жертвою. Він перевів погляд на мене:

— А що ти, слиньку? Хочеш поділитися багатством?

Вишкірившись, він озирнувся до своїх друзів. Ті посунулися ближче з таким самим виразом обличчя.

— Знаєш що, Фреде, — відповів я. — Запхай голову собі в зад та штовхай її туди, аж поки весь зникнеш, — моя посмішка була максимально невинною.