Світ Роканнона : роман

Передмова

Коли я в середині 1960-х рр. у свої тридцять з хвостиком бралася за написання свого першого науково-фантастичного роману, то написала на той час уже кілька книг, але ніколи досі не вигадувала планет. Творити світи зі слів — це справжня містерія. Сподіваюся, не буде блюзнірством сказати: кожен, хто це робив, знає, чого Єгова взяв у неділю вихідний. Озираючись на це моє перше зусилля, бачу несміливість, легковажність і везіння новачка, — всі риси деміурга-початківця.

Коли мене просять «визначити різницю між фентезі і науковою фантастикою», я щось там белькочу, а тоді зав­жди переходжу до розмови про спектр, той дуже корисний спектр, в якому один колір переходить в інший. Визначення — це для граматики, а не для літератури, — кажу я, — а коробки — це для кісток. Звісно, що фентезі й наукова фантастика відрізняються, як відрізняються червона й синя барва. Вони мають різні частоти, а якщо їх змішати (на папері — я працюю на папері), виходить фіолетова, ще інша. «Світ Роканнона» безумовно фіолетовий.

Я дуже мало знала про наукову фантастику, коли писала цей твір. На початку сорокових і на початку шістдесятих років я читала багато науково-фантастичної літератури, однак це й усе, що я про неї знала: прочитані мною романи й оповідання. У 1964 році мало хто знав про неї більше. Не бракувало таких, хто більше читав, існував фендом, але лишень одиниці, крім Джеймса Бліша і Деймона Найта 1, багато думали про наукову фантастику. Як я невдовзі виявила, у фензинах її оглядали, а в дуже нечисленних, — головно SFR та ASFR 2, — і критикували. Але поза журналами про наукову фантастику її майже не оглядали і ніколи не критикували. Її не досліджували. Її не вивчали. Не було шкіл, — у жодному значенні слова. Не було жодної теорії, тільки оцінка редакторів. Не було власної естетики. Усе це — Нова Хвиля, академічні дослідження, Кларіон 3, тези, антитези, критичні журнали, теоретичні книжки, великі слова, захопливі експерименти, — було вже в певному сенсі готове на нас упасти, але ще до нас не дісталося. Чи принаймні не дісталося до мого болота. Я тільки й знала, що існує різновид журналів і книжок, який видавці відзначили міткою НФ, і саме в ту категорію мене, гнану духом часу та відчаєм, і вписали.

Так врешті-решт мене почали друкувати і вважалося, що я маю писати наукову фантастику. Як саме?

Гадаю, вже тоді могли існувати одна-дві книжки штибу «Як писати наукову фантастику», але я зав­жди уникала таких підручників, відколи прослухала в Гарварді курс «Творчого письма» і збагнула, що в мене алергія на «Творче письмо». «Як писати наукову фантастику? Хто його знає?» — вигукнув веселий деміург і відразу взявся це робити.