Природно-заповідна справа

Вступ

Охорона природи є однією з найактуальніших стратегій розвитку сучасного світу. За останні пів століття їй присвячено багато міжнародних рішень, постанов, конвенцій, угод, програм державних органів і громадських організацій. Насамперед варто згадати Конференцію ООН 1992 року, яка відбулася у Ріо-де-Жанейро за участю керівників 179 держав світу і де було схвалено Концепцію сталого розвитку, тобто невиснажливого споживання природних ресурсів. Досить важливими є рішення XIX спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН, Всесвітнього саміту вищого рівня, що відбувся в Йоганнесбурзі у 2002 році, а також цілої низки конвенцій, серед яких Рамсарська, Боннська, Бернська, Ріо-де-Жанейрівська, Паризька та інші. Значна увага до цієї проблеми на засіданнях найвищого рівня свідчить про її світове значення.

У загальній проблемі охорони довкілля пріоритетне значення має збереження біорізноманіття на всіх рівнях його організованості. Нинішній стан біорізноманіття фактично і практично визначає майбутнє світової спільноти, оскільки досі забезпечує хитку рівновагу біосфери, її збалансоване функціонування і без перебільшення визначає стан головних сфер діяльності людини. Без розв’язання проблеми стабілізації його стану не може бути й мови про задовільний екостан біосфери й усталений розвиток, а отже, і майбутнє світової цивілізації.

Незважаючи на актуалізацію уваги на всіх рівнях функціонування суспільства, деградацію біорізноманіття дотепер не вдалося навіть стабілізувати і його стан продовжує погіршуватися. Знищуючи біорізноманіття, порушуючи глобальну кліматичну, екосистемну рівновагу, руйнуючи озоновий шар, змінюючи природний хімічний та фізичний стан атмосфери та гідросфери, людське суспільство збільшує антропічний тиск на біосферу і тим самим відповідний тиск довкілля на населення Землі. Підтвердженням цьому є щонайменше шість наростаючих глобальних екокриз: 1. Потепління клімату, або парниковий ефект. 2. Дірки в стратосферному озоновому горизонті. 3. Кислотні дощі. 4. Накопичення в ґрунтах токсичних відходів, що помітно погіршує якість продуктів та спричиняє отруєння у людей. 5. Спустелювання — деградація ґрунтів із втратою продуктивності та родючості. 6. Загроза для біорізноманіття та біозагроза. Шоста екокриза проявляється у деградації видового, популяційного, біоценотичного й екосистемного біорізноманіття, в результаті чого найближчим часом можуть зникнути десятки тисяч видів рослин і тварин, а за наступні 50 років за зростаючих темпів деградації живої природи — до третини із вже відомих науці 1700 тисяч видів біорізноманіття.

Цілком очевидно, що сучасна модель розвитку світового суспільства веде до катастрофи, а негативні зміни довкілля набувають глобального масштабу та незворотного характеру. Зростаюче духовне спустошення населення світу є віддзеркаленням спустошення біорізноманіття, яке сьогодні прогресуюче порушує рівновагу біосфери та її самовідновлення. Тому для подальшого ноосферного 6 Вступ розвитку цивілізації вже немає жодного сумніву, що саме збереження біорізноманіття є ключовою проблемою виживання націй та етносів і збереження їхнього менталітету. Отже, біотичне різноманіття забезпечує функціонування біосфери, підтримку її рівноважного стану, ресурси для багатьох галузей економіки, освітні, виховні, пізнавальні, рекреаційні та оздоровчі запити населення, є банком генофонду національного і світового значення.

Одним із найважливіших і багатофункціональних біомів земної поверхні є ліси, які на території України є основним типом рослинності. Уних виростають 1074 види рослин, що становить близько 24 % природної флори України. Зазвичай майже однакову роль відіграють як бореальні, так і неморальні лісові екосистеми. Про різноманітність і цінність лісів свідчить значна доля у них раритетних видів біорізноманіття, занесеного до «червоних списків» різних рівнів. Однак сучасний стан лісів нашої держави не відповідає вимогам Концепції сталого розвитку і сучасним соціально-економічним умовам країни. На наш погляд, головною вадою є те, що ведення лісового господарства ще не базується на екологічному імперативі. Унаслідок антропічного тиску екоємність лісів нині вичерпалася на 40–45 %, майже половина лісів штучного походження, погіршився якісний, а за рахунок експансії малоцінних видів рослин, у тому числі екзотичних, збільшився кількісний склад порід, суттєво розбалансувалася вікова структура деревостанів (лише 11 % стиглих та перестійних), втрачається екостійкість лісів, лісовідновлення вимагає значних витрат, воно досі не орієнтоване на збереження корінного біорізноманіття, не відповідає його біотичним особливостям і властивостям, на великих площах лісовий покрив забруднений хімічними та радіоактивними речовинами, порушені його гідрорежими, почастішали ерозійні процеси, що значною мірою призводить до захворювання лісів. За цих обставин у найближчі 20–30 років можна очікувати подальше погіршення екоситуації в країні, активізацію процесів ослаблення та всихання лісів, збільшення частки малоцінних лісів та зменшення їхньої продуктивності.

Очевидне погіршення стану довкілля повинне викликати докорінні зміни в галузі природоохоронної політики і управління лісами, як це спостерігається у передових країнах світу. Тому збереження біорізноманіття має бути не тільки справою міжнародної і державної політики, а й усіх верств населення від президентів країн до школярів. Для цього потрібна найширша обізнаність про сучасні проблеми довкілля. Одним із засобів досягнення цього є отримання і поширення професійних природоохоронних знань у закладах вищої освіти.

Представлений навчальний курс охоплює передові досягнення науки і практики ПЗС на регіональному, національному та міжнародному рівнях розвитку. Водночас під час викладання навчальної дисципліни «Природно-заповідна справа» студентам будуть запропоновані сучасніші знання про створення й функціонування природно-заповідних територій та їхніх географічних й екотопічних мереж, засоби та механізми державного управління, охорону та використання ресурсів ПЗФ тощо.