Завантажити застосунок

Історія без міфів

Історія без міфів

Історія без міфів — Раїса Іванченко

Видавництво: Видавництво «Богдан»
Автор: Раїса Іванченко
Жанр: Історія України
Де читати: У застосунку Наша Книга — детальніше
ISBN: 978-966-10-7901-3
  • 169.00 грн


Опис

Ця книга з історії української державності, написана відомим сучасним істориком, письменником, автором численних наукових розвідок з проблем історії України та історичних романів Раїсою Іванченко, витримує вже третє видання. Робота містить цікаві документи на підтвердження наукової позиції автора стосовно державності українського народу, починаючи з Трипільської цивілізації. Книга розрахована на широке коло читачів: учнів, студентів, учителів та всіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції української державності упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашої історії.

Про видання

Вікові обмеження
16+
Мова
Українська
Мова оригіналу
Українська
Рівень складності
Складний
Рік написання
2004
Опубліковано
2022
Обсяг
≈ 194 000 слів
Час читання
≈ 18 год
Формат
Електронна книга

Зазирнути в книгу

Уривок

Раїса Іванченко

ІСТОРІЯ БЕЗ МІФІВ

Бесіди з історії української державності

3-тє видання, перероблене і доповнене

Історія І НАШ ЧАС

Історія — кров і мозок політики, основа державницької сві­домо­сті народу, на якій виростає й тримається держава. Через те, коли говоримо про майбутнє, то неодмінно запи­туємо у минулого: відколи ж починаєть­ся державність нашого народу?

З давніх часів російський самодержавний уряд передусім зни­щував носія національної свідомості — освічену верству. Він підпорядковував собі еліти інших народів через їх кооп­та­цію у владні кола своєї держави. Так сталося і з укра­їнсь­кою вищою верствою, котра, зливаючись із російським дворян­ст­вом, втрачала свою національну культуру, менталітет і дер­жав­ницький сві­тогляд. Українське ж селянство, зали­шившись без провідної еліти, сприймалось ца­риз­мом не як народ, а як маса дикого неосвіченого населення, “хохлû” 1. Тому й при­власнення їхньої історії й державності в минулому було лег­кою справою.

Зрада української вищої верстви свого народу призвела до того, що його власна державницька ідея була вилучена з по­літичної культури українців, а історична наука насправді за­боро­нялася, — адже вона спричиняла відродження істо­рич­ної пам’яті, формування національного світогляду й нації, що не­одмінно сприяло ідеї відродження української держави. А це означало, що від Російської імперії мала відійти значна європейська частина з її давньою історією і дер­жав­ницькою традицією, культурою, християнством, яке в Росії віді­гравало роль опори імперії. Через те царизм постійно боров­ся з українським національним відродженням і називав зрадниками, “мазепин­цями” тих, хто наважувався працювати на ниві куль­тур­ного піднесення України. Ця боротьба особливо загострилася у XVIII–XIX ст.

Відомо, скільки офіційних і неофіційних заборон зазнало українство тільки за царів. На початку ХХ ст., зокрема в 1908 р., таємним розпорядженням уряду було заборонено викорис­товувати в назвах усі похідні слова від слова “український”. У секрет­ному документі від 4 лютого 1914 р. приписувалось не вживати слово “український” у шкільних підручниках, лекціях, газетах, виданнях. Потрібно було, навпаки, пояснювати, що слово “Україна” означає “окраїна” Російської чи Польської держави, а не “край”, “країна”, тобто держава. Тому не можна говорити, що був народ український, який жив у своїй країні під назвою Україна, а треба всіх пере­конувати, що була і є “единая русская народность”, яку складають мало­роси, білоруси і великоруси, котрі мають спільну мову — росій­ську. Тільки, мовляв, у Мало­росії вона була зіпсована “поло­нізацією” 2.

Ця тенденція тривала і в роки радянської влади. Щоб не до­пустити створення української держави навіть на федера­тив­них засадах, у роки революції 1917–1920 рр. (після політики “українізації”) ро­сій­ський буржуазний, а потім і більшовицький уряд почали застосовувати практику заборон українства, зброй­них агресій і знову ж таки — тактику перекупу української освіченої елі­ти, яка, сприйнявши російську культуру й мову та зливаючись із панівною вже більшовицькою російською вер­хівкою, служила його культурі й державі.

Ще на початку ХХ ст. міністр внутрішніх справ Росії П. Сто­липін писав, що “історичним завданням російської державності є боротьба з рухом, який нині зветься українським, що міс­тить у собі ідею відродження старої України й устрою… на авто­номних національно-територіальних основах” 3. А в часи Україн­ської революції сподвижник і однодумець В. Леніна Лев Брон­штейн-Троцький наказував більшовицьким агітаторам по­вер­нути Україну до Росії. “Без Украинû нет России, — говорив він. — Помните… что так или иначе нам необходимо вернуть Украину России… Без украинского угля, железа, рудû, хлеба, соли, Черного моря Россия существовать не может…” 4

Зміст

  • Історія І НАШ ЧАС
  • Частина перша
  • Київська Русь: початки української держави
  • Трипільці. Скіфи-сколоти
  • Хто такі руси?
  • ***
  • Держава Кия та Києвичів
  • Подніпровська поляно-руська держава Рюриковичів
  • Реформи Володимира Великого
  • Епоха Ярослава Мудрого.Київська держава за Володимира Мономаха
  • Київська держава в XII—XIII ст.Особливості державницької історії
  • Галицько-Волинська держава як продовження державницького життя русів-українців.Монгольська навала
  • Українсько-руські землі між двох мечів
  • Данилові Галицькому за цих обставин довелося боротися са-мо-му між двома ворожими мечами, націленими в серце України-Русі.
  • У 1242 р. орда хана Бату рушила з Європи назад, в степи. Дізнавшись, що в столиці Монголії Каракорумі помер великий хан Угедей, Бату повертає свою орду. Він вважав себе найбільш гідним посісти імператорський трон. Проте аж біля Волги дові-дався, що трон у Каракорумі захопила вдова Угедея — Туракіна-ханум. Покидаючи землі, завойовані в Європі, Бату знову пройшовся мечем і вогнем по Подніпров’ю. Це було небаченим явищем — поворот орди, бо раніше, коли на захід рухалися різні кочовики — алани, угри, булгари та інші,— то, як правило, вони там уже й залишались, асимілізовувались, осідаючи на нових землях. Гадалося, що так буде і з цими ордин-цями. Розорені руські землі відроджувались. Але сталося по-іншому. Ординці повернулися — і знову при-несли розорення землі, яка ледь піднімалася з попелу.
  • Хан Бату, перейшовши на лівий берег Волги, заснував свій улус — Золоту орду, і свою ставку — Сарай-Бату. Він починає поряд-кувати в завойованих землях. Передусім кличе до себе руських кня-зів, роздає дозвіл — тархан — на їхні землі в разі, якщо ці князі визнавали його своїм зверхником. Першим дістав ми-лість хана й тархан Ярослав Всеволодович, брат загиблого на річці Сіті могут-нього князя суздальського Юрія. За ним потяглися до ставки Бату й інші князі.
  • Проте, коли прибув сюди збіглий із Києва чернігівський князь Михайло зі своїм боярином, трапилася несподіванка. Князь Михай-ло Всеволодович виконав майже весь язичницький ритуал ординців, який вимагав у такому випадку: перестрибнути через вогни-ще, яке ніби очищало людину від злих замислів; випити кумис — кобиляче молоко. За віруванням монголів, хто п’є кумис, стає ніби їхнім молочним братом. Але Михайло Всеволодович чомусь відмовився поклонитися кущу на південь, “тіні Чингісхана”. Літопи-сець повідомляє, що тут же князь Михайло і його боярин “ножем заклана биста” — були вбиті. Мабуть, за давні “гріхи”, коли цей князь відмовився добровільно віддавати ординцям Київ.
  • Пізніше у ставці хана Бату князі руських земель навчилися роз-правлятися один з одним руками ординців, нацьковували на своїх суперників орди, нашіптували ханам про своїх противників — і князівські міжусобиці продовжувались. Як і боротьба між окремими кня-зівствами, якими володіли ті чи інші династичні лінії Рюриковичів.
  • Та Данило Галицький до 1245 р. так і не з’явився на поклін до хана Бату. Він відновлював розорені міста, ремесла, роз-прав-ля-вся зі зрадниками-боярами, водночас відбивав у цей пе-ріод аг-ресії західних сусідів.
  • Країни Європи, які щойно позбулися монгольської на-вали, та сама Європа, яка нещодавно тремтіла перед цією кочо-вою навалою,— тепер угледіла, що руські землі були вдруге зруй-новані ордою, котра відходила на схід, і вирішила поживитись за рахунок ослаблених руських земель.
  • Ще до навали Данило Галицький у Дорогочинській битві 1238 р. розгромив рицарів-хрестоносців і припинив їхнє просування на ру-сько-українські землі. Після ж відходу орди Данилові Галицькому довелося витримати шалений військовий натиск з боку свого коли-шнього друга дитинства, угорського короля Бели IV. Після відходу ординців король повернувся у свою сплюндровану країну та згадав, що його померлий від ран брат Коломан був вінчаний боярами у Галичі на престол. Бела IV вирішив, що тепер, коли галицька земля вдруге сплю-ндрована, її легко приєднати до своєї держави.
  • Влітку 1245 р. угорський король зібрав війська, на чолі по-ставив досвідченого полководця, який не раз розоряв руські землі, бана Фільнія і зятя свого Ростислава Чернігівського. До них приєднався загін польських ратників на чолі з воєводою Войцеховичем. Разом вони рушили на Галицько-Волинську державу. Невдовзі були оку-повані землі західної Волині.
  • Данило Романович зібрав свої полки, до нього приєднався його родич хан Котян, який на цей час уже повернувся в при-чорномор-ські степи після монгольського розгрому. Під стінами старо-винного волинського міста Ярослава (тепер це територія Польщі) відбулася грандіозна, одна з найбільших в історії Східної Європи Ярославська битва (15–17 липня 1245 р.): “...списи так ламалися [об броню], наче це були удари грому, із обох [сторін] многі, упавши з коней, померли, а інші поранени були сильними ударами списів...”, — говорить літописець. Руси на чолі з Данилом Галицьким здобули блискучу перемогу. Бан Фільній потрапив у полон, і Данило Рома-нович велів його жорстоко покарати. Його відрубану голову настромили на кіл, і жадібні, тепер невидющі очі дивились на ту землю, яку він розоряв своїми військами впродовж багатьох деся-тиліть.
  • Ця битва поклала край зазіханням західних сусідів на Га-лицько-Волинську державу. Бела IV тепер сам уже пропонує Данилові укласти мирну угоду. Більше того, пропонує одружити своїх дітей, хоча раніше цього не хотів.
  • Так була втихомирена королівська Угорщина. Але ця ситуація, коли Данило силою меча утвердив себе серед європейських держав, ви-кликала тривогу в ставці хана Бату. Через те він посилає до Дани-ла, в його нову столицю Холм, свого посланця Мауци (Могутній). Він став на порозі й кинув лише два слова: “Віддай Галич”. Це озна-чало, що Данилові потрібно було негайно їхати в Золоту Орду.
  • Князь Данило усвідомлював, що він може й не повернутися. Че-рез те передав владу братові Васильку. Треба сказати, що в історії не часто зустрічалися випадки співправління двох бра-тів, коли вони один одному підставляли плече в тяжкі часи свого володарювання.
  • Хан Бату не відразу прийняв Данила. Він вичікував. У Ка-рако-румі знову точилася боротьба за імператорський престол. І він, пе-вно ж, розмірковував, чи доведеться йому воювати за цей престол і чи потрібні будуть в цій боротьбі спільники, скажімо, Данило Галицький і його ратна сила.
  • Ситуація в столиці склалася не зовсім сприятливо для хана Бату — на престол сів небажаний йому хан Гуюк. Тоді Бату прийняв князя Данила. Цікаві подробиці цього візиту описав при-дворний літописець. Виявляється, що Данило хоч і при-йняв усі ви-моги язичників-монголів, але поводився з гідністю. Золотоординський правитель зрозумів, що йому вигідно мати союзником князя Да-нила. Адже князь зумів захистити свої зем-лі від посягань захі-дних держав. Тому Данило Романович повернувся до своєї країни “мирником” хана Бату, тобто його союзником. Це була велика дипломатична перемога Данила Галицького.
  • Коли ж про це дізнались західні володарі, то спочатку насто-рожились, а далі Європа, пам’ятаючи походи ординців у свої гли-бинні регіони, особливо ж Ватикан, що намагався пі-дпо-рядкува-ти своєму впливові не лише західні країни, але й східно-європейські держави, почала дивитися з жахом на цей союз і розмірковували, як нейтралізувати монгольську агресію або як прибрати під свою руку русів з тим, щоб у разі нової ординської навали убезпечити себе від розорення. Адже Європа знала, що монголи збираються все-таки здійснити заповіт великого Чингісхана. Ясно було, що монголь-ська орда не вичерпала себе. Європа шукала способів поставити заслон проти можливого нового походу орди. Руси-українці були для цього вкрай необхідні!..
  • Восени 1245 року папа Інокентій IV відправив до ханської ставки своє посольство, щоб розвідати наміри ординців. Посольство очолив уче-ний чернець францисканського ордену Плано Кар-піні. Дорогою це по-сольство мало заїхати у столицю Галицько-Волинської держави Холм і зустрітися з князем Данилом та його братом. Певно, метою цієї зустрічі було привернути володарів цієї держави на свій бік і, в разі потреби, використати їхню військову силу проти можливої ординської навали.
  • Місія папського посланця Плано Карпіні, з іншого боку, поляга-ла ще й в тому, щоб перетягти в лоно християнської ла-тинсь-кої церкви язичників-монголів. Це дало б Ватикану величезну збройну силу в прагненні до світового духовного панування, що було небезпечним для багатьох держав і народів. Але такі намі-ри здійснити було нелегко: монголи-язичники не під-давалися хри-стиянізації. Важкою мала бути розмова із руськими князями — і галицько-волинськими, і володимиро-суздаль-ським князем Яросла-вом Всеволодовичем та іншими. Адже вони ви-знали Золоту Орду та встановили з нею мирні стосунки.
  • У 1246 p. їдучи до Бату в Золоту Орду, Карпіні зустрів у донсь-ких степах Данила Романовича, який повертався до своєї столи-ці вже мирником — союзником хана. Відбулася довга роз-мова. Літописець нічого не повідомляє про її суть. Але подальші дії князя Данила допомага-ють нам розшифрувати її смисл.
  • Логічно стверджувати, що одним із наслідків цієї розмови було посоль-ство Данила Романовича до Ватикану, яке розпочало там тривалі переговори. Ясно було, що Данило хоч і дістав високе звання мирника хана, проте не погодився з ординською зверхністю над його державою. Цей союз із Золотою Ордою князь розглядав лише як тимчасовий так-тичний хід.
  • У 1248 р. у місто Холм до Данила Романовича прибуває із Риги єпископ Альберт, щоб коронувати галицького князя. Певно, була попередня домовленість через Плано Карпіні про таке коронування, але — взамін за військову допомогу русинам єв-ропейських державців у боротьбі з ордою. Мабуть, була також певна церковна угода з Ватиканом, який прагнув розширити свої сфери впливу в Східній Європі.
  • Це була б справді історична міжнародна акція: з’єднання війсь-кових сил європейських держав і русів-українців у бо-роть-бі з поганами-агресорами — і прилучення Данила Романовича, який брав корону від Ватикану, до європейських королів. Якби це сталося, то вже тоді народи Східної Європи позбулися б тривалого й руїнниць-кого панування ординців на своїх землях.
  • Але цього не трапилося. Ватикан більше дбав про вла-сні ін-тереси — розширення сфери впливу й підпорядкування собі такої величезної території, якою була Галицько-Волин-ська дер-жа-ва. Європейські держави зовсім не воліли хрестового походу супроти ординців. Одна справа — ходити в хрестові походи на Єрусалим через цивілізовані, багаті землі культурних країн, де дорогою мож-на пограбувати, часом відшматувати якусь територію. Інша справа — іти в глибину монгольських степів, де спалені українсько-руські міста й села, де лише отруєна монголь-ська стріла могла бути ви-нагородою хрестоносцям за похід про-ти невірних.
  • На таке дуже прагматична Європа була нездатна.
  • Як повідомляв польський хроніст Ян Длугош, князь Данило так сказав єпископу Альберту: “Рать татарсь-ка з нами погано живе”. І відмовився від корони. Ян Длугош уточ-нює: князь від-правив Альберта “без честі”. Очевидно, що Данило-ві потрібна була не корона, а військова допомога, яку міг подати йому Ватикан, але це не входило в його плани.
  • Коронування Данила Галицького.Спроба повалити ординське панування
  • Подальша історія Галицько-Волинської держави входить у фазу нової боротьби за своє існування.
  • Із середини ХІІІ ст. вона мусить відбиватися не лише від монгольської навали, а й від Литовського князівства, яке постало на її північно-західних кордонах у союзі з прибалтійськими хрестоносцами. Це змушує Данила Романовича шукати нових спі-льників.
  • У 1253–1254 рр. сусідні литовські племена — ятвяги, які не хотіли підкорятися литовському князеві Міндовгу, звернулися до Дани-ла з проханням прийняти їх під своє управління. Данило Романо-вич розпочинає приєднання їхньої території до своєї держави. Це викликало війну з Литвою. Князь Міндовг вирішив заручитися під-тримкою ордену хрестоносців, що на цей час пустив коріння в при-балтійських землях пруссів, латів, чуді та інших народів. Для цього він вирішив прийняти корону від Ватикану. У такий спосіб Міндовг став єдиновірцем із хрестоносцями й дістав від них військову до-помогу в боротьбі з галицьким князем.
  • Західні кордони Галицько-Волинського князівства були спокій-ними. Угорський король Бела IV після Ярославської битви поспішив налагодити союз із Данилом. Такі ж мирні добросусідські стосунки встановилися у Данила Романовича з польськими князівствами, які також зазнали монгольського нашестя. Східне ж пограниччя Галицько-Волинського князівства постійно руйнувалося ординськими походами. А тепер небезпека нависла з боку Литви й хрестоносців. Русь-Україна знову опи-нилась між двох мечів.
  • Це й змушує Данила Галицького налагоджувати стосунки з Ватиканом — потрібно було вибити з рук ворожих сусідів отой хрестоносний меч, який разом підняли над головами русів-українців Литва і орден хрестоносців. Під час війни з ятвягами в 1253 р., у тому ж самому місті Дорогочині, яке увійшло в історію як місто, де вперше в Східній Європі була зупинена агресія хрестоносців, Данило Романович коронується. Для цього був присланий від римського папи Інокентія IV спеціальний посланець — легат Опізо. Літописець звертає увагу на те, що цю корону Данило Романович приймає не тільки від церкви святого апостола Петра, тобто від Ватикану, але й “від усіх єпископів своїх”, тобто, від усіх своїх володінь. Коронування було визнане і народом. Із цього часу Галицько-Волинська держава в офіційних європейських документах іменується Руським королів-ством.
  • Прийняття корони від папського легата було вдалою дипло-матичною та політичною акцією Данила Галицького. Це вибило з рук литовців і хрестоносців головну зброю, якою вони вою-вали з русами-українцями,— поширення християнства в землях язичників-ятвягів. Крім того, акція коронування Данила стала політичним визнанням за ним і його державою давніх прав на київську спадщину. Адже ще київські князі в давніх євро-пейських документах не раз визнавались царями, королями або ж іменувались найвищим титулом, який прийшов від східних народів,— “каганами”, тобто імператорами. “Прегордим каганом скіфів” візантійський імператор у свій час називав Аскольда. Іларіон називав каганом князя-хрестителя Володимира. Західні хроністи іменували княгиню Ольгу “королевою ругів”. “Царем Русі” називав себе співправитель Ярослава Мудрого чернігівський князь Мстислав, “королем русів” титулував папа Григорій VII онука Яро-слава Мудрого — Ярополка, який жив у вигнанні. У той же час короля польського Болеслава він називав просто — “князь”. У листах до магістра Тевтонського ордену хрестоносців папа тепер називав Да-нила королем, а правителя Суздальської землі — князем.
  • Отже, коронування Данила Галицького принесло юридичне міжнародне визнання за ним права на Київську землю разом із найвищим титу-луванням.
  • І справді, давній титул київських керманичів — цар, каган чи ко-роль — в очах європейських політиків закономірно належав воло-дареві Галицької Русі, яка була прямою спадкоємницею київського столу і природним продовженням Київської держави, що віддавна була шанованою в світі.
  • У цей період існування Галицько-Волинської держави її міжна-родне становище і внутрішнє, зміцнюється. Данило Ро-манович приборкав боярську опозицію, що часто намагалася використову-вати монгольських ханів і мурз у боротьбі проти сильної руки самовладного князя. Були замирені західні та північно-західні кордо-ни. Данило налагодив стосунки із золотоординським двором і ханом Бату. Тепер Галицька Русь входить як рівноправна держава в коа-ліцію європейських країн, які визнавались Ватиканом. Це дало мож-ливість Данилові небезуспішно втручатися в європейські справи. Він спробував навіть стати твердою ногою в центрі Європи — в Австрії.
  • У 1252 р. син Данила — Роман одружується зі спад-ко-єми-цею австрійського герцогства Гертрудою Баденберг і веде бороть-бу із суперниками за австрійський престол. Але така ситуація, коли Данило був мирником могутнього золотоордин-ського хана Бату, коли він був королем, визнаним Ватиканом, а тепер прагнув ще й посадити свого сина у Відні, така ситуація викликала дружний спротив європейських правителів. Передусім це насторожило Белу IV та його польських друзів-князів. Будь-яке посилення Галицько-Руського королівства збільшувало його роль на європейському ко-нтиненті. Це не входило й у плани честолюбного папи Інокентія IV. І Схід і Захід не хотіли по-силення Галицько-Волинської держави. Ось чому війська Дани-лові, які він послав на допомогу синові Роману до Відня, були навмисно заведені провідниками, яких надали польські князі, в глухі ліси, “в дебрі”. Вони вчасно не підійшли до Віденського замку, де чекав підмоги обложений військами своїх суперників Роман Данилович. Він змушений був тікати з Відня.
  • Уся історія Галицько-Волинської держави сповнена битвами, війнами, перемогами і поразками. Цей новий урок Заходу, змушує Данила звернути погляди на Схід. Він встановлює союз із північно-східними князівствами, зокрема із новим великим князем Володимиро-Суздальської землі — Андрієм Ярославичем, який став його зятем; із князем тверським — Ярославом Яро-славичем, рідним братом Андрія — це були сини загиблого в Кара-корумі князя Ярослава Всеволодовича — з їхнім дядьком Свято-славом. Таємний союз цих князів був спрямований проти ордин-ського владарювання.
  • Вони потім збирають війська, готуються до боротьби проти нестерпно-гнітючого монголо-ординського ярма. Але рідний брат Андрія та Ярослава — Олександр, відомий під прізвиськом Нев-ський, мав, певно, інші наміри. Відомо, що князівські чвари, братовбивчі війни були характерною особливістю у політичному житті руських земель уже в XII ст. Подібна ситуація склалася й тепер.
  • Ханові Бату раптом стало відомо, що князі на чолі з Данилом готують сили для повалення золотоординського панування. Тож Бату блискавично зреагував на це — надіслав величезну орду на суздальського князя, розгромив, спалив і сплюндрував його землю. Андрій із сім’єю врятувався втечею до Швеції. Зненацька був розгромлений Ярослав Тверський. Його родина потрапила в полон, була відправлена в рабство до Монголії. Невдовзі розгромлено і їхнього дядька — Святослава. Князь же Олександр Ярославич відразу дістає ярлик на Володимиро-Суздальське князівство і титул великого руського князя — і водночас право на київську землю. Хоча Київ був знищений ординцями, цей древній град Києвичів мав престижне значення для всіх східно-слов’янських князів. Він навіть у руїнах продовжував бути духовною столицею східноєвропейського слов’янства. Не будучи жодного разу в Києві, Олександр, проте, зажадав від монголів почесного звання Великого князя Київського.
  • Такі дослідники, як В. Пашуто, а також англієць Джон Феннел, кажуть, що Олександр, який багато років жив у Орді як за-ложник свого батька, тепер видав своїх братів золо-то-ордин-ському деспотові. Д. Феннел пише, що так зване ординське ярмо почалося не стільки від часу монгольської навали на Русь, скільки з того моменту, як “Олександр зрадив своїх братів”.
  • Хан Бату насилає орду, звичайно ж, і на Галицько-Волинську Русь. Данило, покинутий Заходом і зраджений на Сході, сам-на-сам б’ється з ордою.
  • Ця боротьба була тривалою та жорстокою. Треба додати, що завжди в спину русам-українцям у цей час била Литва. Європа ж спокійно спостерігала, як монголи і руси знемагали у взаємній боротьбі, виснажуючи один одного. Про обіцяну допомогу ніхто тепер і не згадував. Мовчав і Ватикан. Боротьба завершилася не-вдачею для Данила і для його землі. У 1258 р. Данило Романович був остаточно розгромлений. Він змушений був підпорядкуватися Золотій Орді, зруйнувати на вимогу Ба-ту частину фортець і міст, у тому числі Львів, Данилів, Стожеськ, Кременець.
  • Ординці намагалися зробити все, щоб Данило не зміг знову зав’язати союз із європейськими володарями. Для цього хани примушували його, а потім і його сина Лева, разом з ординцями ходити в походи на Литву, Польщу та ін. І тим намагались нацькувати європейські держави на Галицько-Руське коро-лівство.
  • Проте й у цій складній ситуації Данило Романович зумів посту-пово відновити стабільність внутрішнього життя своєї країни. Знову приборкав боярську опозицію, що підняла, було, голову й намага-лась вирвати владу з його рук, зумів відновити власні збройні сили, згодом почав відбудовувати й міста.
  • Король Данило Галицький помер у 1264 p., залишивши велику країну, що об’єднала майже всі землі південно-західних володінь Київської Руси.
  • При наступниках Данила Галицького, князях Василькові і Левові, ця держава продовжувала відігравати важливу роль у припиненні просування ординців на західноєвропейські регіони. Вона стала жи-вим бар’єром на шляху цієї нищівної навали. Через те Європа збе-регла свої надбання як у політичному, так і в культурному, і в мате-ріальному житті, примножила їх за той час, доки руси шукали способів вистояти й вижити, постійно своїми грудьми зупиняли цю орду та своєю невтомною боротьбою зменшували її руйнівну силу. А Єв-ропа у най-від-повідальні-ший час свідомо віддавала в жертву Ваалу цивілізацію східного слов’янства. Це має бути уроком сучасним державцям і політикам, які занадто великі надії покладають на Європу.
  • Галицько-Волинська держава після смерті Данила Романовича успішно продовжує своє історичне буття. Несправедливо говорив відомий російський історик Л. Гумільов, що Данило віддав укра-їнців полякам, а от Олександр Невський був істинним захисни-ком своєї землі. Справді, повністю зорієн-ту-вав-шись- на Золоту Орду, на Схід, князь Олександр зберіг свою силу й використав ординців для боротьби зі своїми конкурентами. Але це лише півправди, а вся правда полягає в тому, що ординське панування жорстоко визискувало й розоряло і його землі, загальмувавши надовго їхній цивілізаційний розвиток. Крім то-го, не віддав полякам Данило своєї держави, а зберіг і відбудовував.
  • По смерті Данила Галицького його держава проіснувала ще майже сто літ — до середини XIV ст. Золотоординські хани боялись відродження сильного українсько-руського королівства. Тому на терені колишньої великої держави — Київської Руси — розпалювали ворож-нечу між князями та боярами, нацьковували одних князів на інших. Але Галицько-Волинське королівство й при наступниках Данила збе-рігало свою силу і впливи, вміло маневруючи між європейськими державами і монгольськими ханами. Воно посунуло свої території до гирла Дністра і Півден-ного Бугу та з кінця ХІІІ ст. увійшло в пері-од свого державницького під-несення. Лише в 1340 р. галицькі бояри, що знову підняли голову, отруїли останнього галицько-волинського володаря Юрія-Болеслава. У 1349 р. Галичину захопила Польща. Князь Данило другим шлюбом був пов’язаний з литовською княгинею, сестрою великого князя Міндовга. Син його від цього шлюбу Шварно успадкував як динас-тичну спадщину Волинь. Разом із спадкоємцями від цього шлюбу вона першою перейшла в такий мирний спосіб до Литви. Але час-тину Волині завоювали польські феодали під приводом захисту в цьому краї католиків, це були переважно німецькі городяни. В 1320 р. литовсько-руські війська на чолі з князем Гедиміном розгромили під Києвом на річці Ірпінь ординські залоги. Київське князівство опинилось під владою литовців.
  • Із середини ж XIV ст. майже всі землі Подніпров’я потрапляють під владу Литовського князівства. Та історикам невідомо жодного випадку, коли б таке підпорядкування відбувалося насильницьким шляхом. Українські землі переходили в під-порядкування цієї держави, аби звільнитися від ординського по-неволення.
  • Таким чином, величезна українська територія почала вивільнятись від ординського ярма на століття раніше, аніж інші землі, завойовані монгольською ордою.
  • З падінням же Галицько-Волинського королівства припиня-єть-ся перший період державності українського народу, який почався з се-редини VII ст. і продовжувався до середини XIV ст. Як бачимо, він мав два етапи — це епоха Київської держави й епоха Галицько-Во-линського королівства, що була прямим продовженням, без істори-чної перерви, державницьких традицій попереднього часу.
  • ***
  • Найвидатніші, найяскравіші сторінки першого періоду дер-жав-ницького існування — це останні роки династії Києвичів, зокрема князювання Аскольда, цього “прегордого кагана скі-фів”, коли по-дніпровська Київська Русь вийшла на міжнародну арену та стала постійним фактором європейської політики.
  • Встановлення династії Рюриковичів після династичного пере-во-роту 882 року розпочало нову епоху зміцнення Київської дер-жави. Розквіт її припадає на часи правління Володимира Вели-кого і Яро-слава Мудрого.
  • Після нищівної навали монгольської орди державність давньо-українського народу не зникла. Вона продовжилась на терені Галицько-Волинського та частини Подніпровського краю, витво-ривши сильну європейського типу монархічну полі-тичну систему у вигляді королівської влади в добу Данила Галицького та його на-щадків.
  • Які ж причини призвели до падіння державності українського народу першого періоду?
  • Передусім — геополітичне розташування держави. Вона іс-ну-вала на межі кочового Степу й осілого землеробського населення східних слов’ян. Починаючи від перших століть нової ери, кочовики постійно нападали на цей регіон і найперше під-минали під себе державу русів-полян, русів-українців. Отже, ця територія постійно зазнавала руйнування.
  • У часи розквіту цього першого державницького існування велику роль відігравали надбання нових земель і розширення володінь за раху-нок менш розвинених у соціальному та куль-турному плані народів. Це почалося з часів Святослава, а далі Володимира і Яро-слава Мудрого, які безмежно розширювали свої володіння на схід. Ця політика експансії, яка була згодом перейнята всіма Рюрикови-чами, особливо Рюриковичами мос-ковської династії, стала тради-ційною для держав-ців. Але вона чаїла в собі небезпеку ослаблення Київської Руси. Постійний відплив матеріальних, людських, війсь-кових, культурних ресурсів і цінностей призводив до ослаблення ядра Київ-ської держави.
  • Ще однією причиною падіння першої державності українців була та, що в найтяжчі часи боротьби русів-українців із кочовими нава-лами розпочинались численні завойовницькі походи західних дер-жав, вони ніколи не надавали реальної допомоги україно-руській державі, а навпаки, хотіли поживитись за рахунок її територій. Осо-бливо прикрим це було в XIII ст., в добу найтяжчих випробувань іс-торичного буття подніпровсько-прикарпатського населення. Держа-вність тут опинилась у лещатах. Багатовікова і безперервна боро-тьба на два фронти виснажувала український народ.
  • Проте найбільший здобуток першого періоду державності укра-їнців полягав у тому, що наш народ мав сім століть свого держав-ницького життя. Це досить тривалий час, щоб народові не забути, що він мав свою державу, свою політичну культуру. І ця історична пам’ять стала основою відродження державності українського на-роду вже в пізньому середньовіччі — у часи литовсько-руської державності та польської експансії, а най-більше — у добу козаччини.
  • Частина друга
  • Відродження Української держави
  • в часи козаччини. Гетьманщина
  • У складі Великого князівства Литовського.Україна під Польщею. Козацтво
  • Козацька сила зростає
  • Українська національна революція
  • Перші кроки державотворення
  • Від повстання — до утворення держави
  • Піднесення і падіння держави
  • Доба Руїни
  • Полишаючи XVII століття...
  • Гетьманування Івана Мазепи
  • Гетьманська Україна в роки Північної війни
  • Полтавська катастрофа. Гетьман Пилип Орлик
  • Початок агонії української Гетьманщини.Іван Скоропадський
  • Останній гетьман України Кирило Розумовський
  • * * *
  • Україна в складі Російської імперії
  • Правобережна Україна в складі Польської держави
  • Уроки історії XVIII століття
  • Частина третя
  • Відродження української
  • державницької ідеї в новітні часи.
  • Українська Народна Республіка
  • Національне відродження в XIX ст.Тарас Шевченко
  • Перші політичні організації
  • Українські громади
  • Нове українство. Михайло Драгоманов
  • Російський соціалізм очима українського вченого
  • У пошуках державницької ідеї. Галичина
  • Самоорганізація українців у Галичині
  • Україна вступає у XX століття
  • У вогні Першої світової війни
  • Нове політичне життя
  • Перші успіхи
  • Центральна Рада і більшовицький уряд Росії
  • Боротьба за Українську державність:два уряди — дві влади. Інтервенція
  • Окупація. Гетьман Павло Скоропадський
  • Директорія і ЗУНР
  • Смертельний трикутник
  • Радянська влада в Україні 1919 року.Перша радянська конституція
  • Остання спроба
  • Уроки історії
  • Україна і створення СРСР
  • Посилення партійної диктатури
  • Українська державністьдраматичної доби 30-х років
  • Натиск сталінської диктатури
  • “Новий курс” та його наслідки
  • Конституція 1937 року
  • Боротьба за українську державністьна західноукраїнських землях
  • Українська державність у рокиДругої світової війни
  • Україна напередодні Другої світової війни
  • Українське питання в європейській дипломатії. Незалежна держава Карпатська Україна
  • Входження Західної України та інших українських земель до складу УРСР і СРСР
  • Початок наступу німецьких армій на СРСР. Проголошення Акту відновлення Української держави
  • Окупаційний режим та рух Опору в Україні
  • Соціально-політичне становище Українипісля завершення Другої світової війни.Новий голодомор. Питання Криму
  • Роки “відлиги”: реформи М. Хрущова та їхні наслідки
  • “Доба застою”: наростання кризових явищ
  • Спроби ідеологічних експериментів епохи “застою”
  • Виступ опозиційних сил за суверенітет України
  • Частина четверта
  • На шляху до незалежності
  • Соціально-політичне становище Українив 70-х – 80-х роках
  • Початок перебудови
  • Виникнення багатопартійності.Політична боротьба за владу
  • Проголошення державного суверенітету України
  • Політичне становище України.Українська незалежна держава. Проблеми розбудови
  • Створення і реорганізація органів владинезалежної Української держави
  • Соціально-економічне та політичне становищев незалежній Україні
  • Прийняття нової Конституції України
  • Україна на міжнародній арені
  • “Помаранчева революція” в україні
  • Додаток
  • ДОКУМЕНТИ, МАТЕРІАЛИ
  • Нищення української мовипоневолювачами України
  • Гадяцький трактат
  • Пакти конституціїта законів вольностей війська запорозького(Конституція Пилипа Орлика)
  • “Решительные пункты”
  • Божьею милостью МЫ ЕКАТЕРИНА ВТОРАЯ,императрица и Самодержица всероссийская,и прочая, и прочая, и прочая
  • Манифест о разрушенном Войске Запорожском
  • Об учреждении в Малой России трех наместничеств
  • Про запровадження кріпацтва в Україні
  • О составлении из малороссийских козаков десяти карабинерных полков
  • Об отобрании монастырских малороссийских вотчинв казенное ведомство и о положениижалования на епархии
  • Міністр внутрішніх справ Росії Валуєв(підготував і розіслав 18 (30) липня 1863 року таємний циркуляр)
  • “Емський акт” Олександра ІІ 1876 року
  • В. Бєлінський про Т. Шевченка та його арешт
  • М. Катков про українську мову“Московские ведомости” за 21 червня 1863 року
  • Четвертий Універсал Української Центральної Ради
  • Акт відновлення Української Держави
  • З платформи Української Головної Визвольної Ради
  • Організація і чисельний склад УПА
  • “Выслать всех украинцев”
  • Із Постанови ЦК КП(б)У “Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури в “Нарисі історії української літератури”
  • Із виступу Андрія Малишка на зборахписьменників Києва 1956 року
  • Із листа секретаря ЦК КПУ з ідеології В. Ю. Маланчука першому секретарю ЦК КПУ В. В. Щербицькому
  • Записка секретаря ЦК КП України В. Ю. Маланчуказ пропозиціями щодо посилення боротьбипроти націонал-комунізму
  • Інформація ЦК КП України Центральному Комітету КПРС про ідеологічну роботу
  • Повідомлення про створення Української Громадської Групи Сприяння виконанню Гельсінських Угод
  • Декларація Української Громадської Групи Сприяння виконанню Гельсінських Угод
  • Інформація ЦК Компартії України ЦентральномуКомітету КПРС про хід виконання Постанови ЦК КПРСі Ради Міністрів СРСР “Про додаткові заходипо поліпшенню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших учбових закладах союзних республік”
  • Із Статуту товариства української мовиімені Тараса Шевченка
  • Інформація про створення і перший рік діяльності Народного Руху України та витяг з Програми НРУ
  • Принципи, цілі, напрями і способи діяльності
  • З програми Української Республіканської партії
  • Постанова Верховної Ради Української РСРпро проголошення незалежності УкраїниВерховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановляє: Проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою
  • Акт проголошення незалежності України
  • Список рекомендованоїта використаної літератури
  • Розподіл населення Української РСР за найчисельнішими національностями та мовою

Про твір і автора

Для кого ця книга

  • учням, студентам і вчителям історії;
  • усім, хто цікавиться становленням української державності;
  • читачам науково-популярної історії.

Чому варто прочитати

  • книжка з історії української державності від Трипільської цивілізації — уже третє видання, перероблене й доповнене;
  • містить документи на підтвердження наукової позиції авторки;
  • охоплює майже півторатисячолітній період;
  • 183 пункти змісту, ≈ 194 000 слів.
РІ
Раїса Іванченко

Історія написання

Раїса Іванченко — історик, письменниця, авторка численних наукових розвідок з історії України та історичних романів. «Історія без міфів» витримує вже третє видання, перероблене й доповнене (перше — 2004 року). Книжка побудована як бесіди з історії української державності й починає розповідь від трипільців і скіфів-сколотів. Авторка веде її від тези, що історія — «кров і мозок політики, основа державницької свідомості народу».

Де читати книгу

У застосунку

Ця книга читається в застосунку Наша Книга: купили на сайті — вона одразу у вашій бібліотеці на телефоні, з офлайн-режимом і синхронізацією прогресу.

Часті питання

Звідки авторка починає історію державності?
Від Трипільської цивілізації, трипільців і скіфів-сколотів.
Це перше видання?
Ні, третє — перероблене й доповнене.
Кому адресована книжка?
Учням, студентам, учителям і всім, хто цікавиться становленням і еволюцією української державності.

Написати відгук

будь Ласка авторизуйтесь або створити обліковий запис перед тим як написати відгук
Раніше ви переглядали
Нехай усі уб’ють Констанс: роман
Лише в застосунку

Рей Бредбері

Нехай усі уб’ють Констанс: роман

169.00 грн
Книга судного дня
Лише в застосунку

Конні Вілліс

Книга судного дня

429.00 грн
Царівна жабка
Лише в застосунку

Віра Паронова

Царівна жабка

50.00 грн
Бібліотека цензора (Аудіокнига)
Аудіо Лише в застосунку

Ботайна аль-Есса

Бібліотека цензора (Аудіокнига)

405.00 грн
Застосунок «Наша Книга» — зручніше читати з телефона Відкрити