| Видавництво: | Видавництво Старого Лева |
| Автор: | Костянтин Москалець |
| Жанр: | Роздуми та есеї |
| Де читати: | У застосунку Наша Книга — детальніше |
| ISBN: | 9789664481202 |
Цю книгу не можна завантажити — вона доступна для читання лише в нашому мобільному застосунку.
Застосунок доступний на Android та iOS.
«Спорудження мосту» — книжка есеїв Костянтина Москальця, що вийшла у «Видавництві Старого Лева» 2023 року.
«Спорудження мосту» — найновіша книжка Костянтина Москальця, одного з найцікавіших сучасних українських есеїстів. Тексти, зібрані під її обкладинкою, умовно можна поділити на декілька змістових частин: есеї медитативні, світоглядно-споглядальні; есеї про улюблених — письменників, філософів чи святих, а також про письмо й літературу; есеї, присвячені світові цифрової і технічної реальності, якою цікавиться автор; есеї-оповіді із життя; і есеї, написані як рефлексії на події війни.
Спільним для текстів видання є вишуканий стиль, ерудованість, добре почуття гумору і тонка емпатія — там, де вони доречні. У книжці є місце на смуток і на радість, на сміх і на роздуми про вічні речі, як-от любов і смерть, прощення та співчуття, молодість і старість тощо. Потреба рефлексувати про важливе і є в певному сенсі нашим щоденним спорудженням мосту, завдяки якому потрапляємо на береги, донедавна невідомі й недоступні для нас.
Моїй коханій дружині Богдані Матіяш — натхненниці цієї книжки і невтомній помічниці та порадниці
Те, що розумному ліки, дурному — смерть
Звісно, у мене теж є акаунт на фейсбуці, здається, вже сьомий, а може, десятий. Перший із них я створив десь 2007 року, коли про цю соціальну мережу мало хто чув і довідатися про неї можна було майже що випадково, скажімо, завдяки рекламі у надзвичайно популярному тоді живому журналі. Отже, я створив акаунт, додав одну зі своїх віртуальних приятельок у друзі, більше нікого знайомого там не було, я погортав опції, стенув плечима й повернувся до свого живого журналу. Ось де буяло життя! Тут було кого цікавого почитати, було з ким змістовно поспілкуватися — серед моїх тодішніх друзів не бракувало розумних і дотепних айтішників, талановитих поетів і журналістів, траплялися навіть філософи і священники. Пощо сидіти в незграбній, майже що безлюдній мережі, яку, наче на сміх, назвали соціальною? За якийсь час я взагалі видалив свій фейсбук, сподіваючись, що роблю це раз і назавжди.
Але не так сталося, як гадалося. Живий журнал після того, як його перекупили росіяни, швидко занепав. За п’ять літ практично всі мої френди перебралися на фейсбук. Задушевні розмови і довжелезні пости потонули у барвистому шумовинні принагідних статусів. Сьогодні день матері, завтра день батька, позавтра день народження Валі, ну, ви в курсі, про що пишуть на фейсбуці. Після запровадження кнопки «Подобається» практично зникли вдумливі й розлогі коментарі. Фейсбук перетворився на потік неструктурованої (як нам здавалося спочатку) свідомості, на нескінченну сварку глобальної Кайдашевої сім’ї, на епос розфренджень, лайок і лайків.
Траплялося, що кількість моїх друзів на фейсбуці досягала 3–4 тисяч осіб. Із багатьма я спілкувався на близькі нам теми, про філософію Гайдеґґера, припустімо, або про фільми Тарковського і щоденники Ернста Юнґера. Майже всіх вітав із днем народження. І Валю також, аякже. Коментував. Поширював. Викидав із друзів. Додавав у друзі. Підписувався на сторінки. Відписувався від сторінок. Лайкав, лайкав і ще раз лайкав. Словом, робив те, чим усі на фейсбуці з дня на день, з року в рік займаються не покладаючи рук. Але потім звернув увагу, що ця чорна діра почала поглинати безліч часу, який можна було би присвятити значно продуктивнішим і тривалішим справам, аніж щоденне писання вітань трьом тисячам друзів.
До того ж згодом стало помітно, що ця на позір неперебірлива діра аж ніяк не є всеїдною; те, що їй не смакувало, вона успішно блокувала і випльовувала. За безладним потоком почала проглядати міцна і впевнена в собі рука інженерів уваги, маркетологів смислу й почуттів, що спрямовувала наше читання і наші враження у потрібному їй напрямку.
Читаючи книжку Кела Ньюпорта «Цифровий мінімалізм», яку наполегливо рекомендую всім щасливим власникам акаунтів на фейсбуці, я не раз ловив себе на думці, що основне авторове послання про залежність від смартфонів і соціальних мереж можна стисло передати відомою українською приказкою: «Розумному горілка ліки, а дурному — смерть». Бо ж справді, всі ці історії про самозабутнє зависання в облаштованій інженерами уваги нірвані, про вплив — часто згубний — на нашу поведінку, наші вибори й переваговіддання так скидаються на невеселі історії про алкогольну або наркотичну пристрасть, яка повністю трансформує особистість носія згубних практик.
«Спорудження мосту» — книжка есеїв Костянтина Москальця, що вийшла у «Видавництві Старого Лева» 2023 року на 368 сторінках. За описом видавця, тексти під її обкладинкою умовно поділяються на кілька частин: есеї медитативні й світоглядно-споглядальні; есеї про улюблених письменників, філософів чи святих, а також про письмо й літературу; есеї про світ цифрової та технічної реальності; есеї-оповіді з життя; і рефлексії на події війни. Видавець пояснює й саму назву: потреба рефлексувати про важливе і є щоденним спорудженням мосту, завдяки якому ми потрапляємо на береги, донедавна недоступні. Обкладинку зробив Іван Шкоропад. Зовнішніх свідчень про історію написання знайти не вдалося.
Ця книга читається в застосунку Наша Книга: купили на сайті — вона одразу у вашій бібліотеці на телефоні, з офлайн-режимом і синхронізацією прогресу.
