Теплиця

Передмова

І нищачи все сотворенне

В зеленій тіні — й думою зелене.

Ендрю Марвел, «Сад»

Браян Олдісс є нині найвидатнішим письменником свого покоління, який працює в жанрі наукової фантастики. Пише він ось уже понад п’ятдесят літ із невгамовними енергією та інтелектом, що вивели його з осердя жанру наукової фантастики на стрижень добротної белетристики, а згодом і знову назад привели, й на цьому шляху були в нього й біографічні дослідження, й фабулізм, і навіть абсурдизм. Як видавець та упорядник антологій він чимало зробив, аби вплинути на той різновид наукової фантастики, що ним зачитувалися люди в шістдесятих та сімдесятих, і це ж саме завдяки йому сформувалися смаки любителів наукової фантастики в Об’єднаному Королівстві. Був він також і критиком, і його огляди науково-фантастичної галузі: «Веселощі мільярдного року» та їх відроджений варіант: «Веселощі трильйонного року» — стали чудовими описами цього жанру, що, як доводив Олдісс, розпочався з «Франкенштейна» Мері Шеллі, а визначення йому — «Як Немезида віддухопелила Губриду 1». Творчий шлях митця годі охопити поглядом: дав нове визначення британській НФ, завжди з лютою розважливістю, завжди поетично й дивно-химерно і щораз — пристрасно; тоді як його праця поза межами наукової фантастики як письменника в жанрі художньої прози принесла йому всесвітню повагу й увагу.

Браян Олдісс, на момент мого написання цих рядків, є живим-здоровим автором, що досі працює, досі пише, і такий він автор, що невтомно переходить із жанру в жанр, щоразу рвучи жанрові рямця, хай-но йому цього забагнеться, і тим-то й нелегко, вкрай тяжко приткнути його хоч би до якого щілинно-вузького контексту.

Молодим солдатом Олдісс опинився у Бірмі й на Суматрі, де зіткнувся зі світом джунглів — світом, який годі уявити в сірій Англії, тож навряд чи надто сміливим буде наше припущення, що саме з цього зіткнення з чужим англійцеві всесвітом і зродилася натхненна ідея витворити словом довкілля «Теплиці» — роману, що уславить оті радощі химерно-дикого рослинного буяння.

Демобілізувавшись у 1948 році, він повернувся до Англії й зразу почав писати, працюючи водночас у книгарні. Першою його книжкою стали «Брайтфаунтські щоденники»: низка нарисів про книготоргівлю. Але минуло небагато часу, як він уже й розпродав свою першу збірку науково-фантастичних новел «Простір, час і Натаніель» та почав працювати видавцем, зробився критиком, що змальовував НФ як такого собі медіума.

Олдісс улився в друге покоління англійських письменників науково-фантастичного жанру. Він зростав, зачитуючись журналами американської НФ. Добре втямивши мову наукової фантастики «Золотого Віку», він і заговорив нею, поєднуючи її з вельми англійським поглядом на літературу. Запозичив однаково багато і в раннього Роберта Гайнлайна, і в Г. Дж. Велса. І все ж таки він лишався письменником, бо не був, наприклад, інженером. Новела, власне оповідь, завжди важила для Олдісса більше, ніж чиста наука. (От американський письменник і критик Джеймс Бліш уславився зокрема своєю критикою «Теплиці» — за її неправдоподібність у суто науковому плані, одначе «Теплиця» якраз захоплює тими своїми неправдоподібностями й неможливостями, найпершим прикладом чого є зв’язок із прип’ятим павутиною місяцем, — бо неправдоподібності є насправді сильними, а не слабкими сторонами роману).

«Теплиця», наступний чільний твір Олдісса, подібно до багатьох романів того часу, писався і друкувався серійно (в журнальній формі), в Америці. Написав її як низку поєднаних п’яти новелеток, і за всі п’ять, як за найкращу наукову фантастику короткої форми, отримав премію «Г’юґо» (Оскар у галузі наукової фантастики). (Тоді премію «Г’юґо» за найкращий науково-фантастичний роман отримав твір Роберта А. Гайнлайна «Чужий на чужій землі»).