Таймер війни. Точка виходу. Кн. 2

ПРОЛОГ

Україна, Маріуполь, гарнізон «Азовсталі»

Березень 2022 року

Тридцять вісім хвилин до лінії фронту, потім — сорок дві до місця.

То був не перший рейс, усе вивірено до секунди. Помилка в розрахунках означала влучання в борт і загибель екіпажу. Поки що цього не сталося лише дивом. Хоча Хмара чудово розумів: такі дива роблять не чарівники, а пілоти гвинтокрилів.

Вони не покладалися на удачу, яка начебто любить відчайдухів. План і наказ його втілити надійшли з кабінету Командира. Діяти належало швидко. Кожна хвилина відтерміновувала допомогу оборонцям Маріуполя, що — так вважав Влад і мав у цьому купу однодумців,— і без того запізнилася, бо мала прийти вже в перші дні вторгнення. Проте «швидко» аж ніяк не означало «бездумно». Нехай тренер у рідній одеській спортшколі й вимагав від Хмари та інших пацанів думати швидше, тут був не той випадок. Швидкість прийняття рішень в операції, яких ще ніхто ніколи не здійснював,— це ретельно, без поспіху покроково все вирахувати, вивірити, прокрутити в голові й виміряти власним внутрішнім секундоміром.

— Стріляти вмієш? — спитав Хмару штурман.

Влад спершу не зрозумів суті питання. Навіть розгубився, очі в прорізу зеленої флісової балаклави зовсім по-дитячому кліпнули. Схоже, цей незнайомий вертолітник, який щойно міцно потиснув йому правицю, не тільки вперше бачив оперативника ГУР, а й узагалі ще не стикався з бойовими офіцерами. Влад ледве втримався, аби не прочитати коротку лекцію, що пояснила би цьому літунові: перед ним людина, яка вперше зіткнулася з війною ще на початку АТО, ще й будучи добровольцем. Він володів майже всіма існуючими видами зброї, крім, хіба, важкої гармати, і володів ними досконало. Та й людину, яка не вміє стріляти, на таку операцію просто не пошлють.

Однак стримався — треба брати до уваги загальний стан усіх залучених: кожен воліє бути на сто, та ні — на двісті відсотків упевненим у побратимах. Бо це додає впевненості ще й у власних силах.

— Та не скаржилися наче…— коротко відповів натомість.

— Хто? — не второпав штурман.

— Ті, у кого стріляв. Та, певно, вже й не скаржитимуться.

— Це такий гумор? — примружився штурман.

— Який є! — розвів руками Влад.

— Із кулеметом знайомий? — кивнув через плече на кабіну вертолітник.

— А-а, у цьому сенсі…— протягнув Хмара. Тоді зігнув правицю і стиснув кулак.— Прорвемося.

Його та інших оперативників попередили: Мі-8, на яких вони летітимуть,— борти транспортні, адже на «Азовсталь» треба доставити якомога більше вантажу й забрати назад максимально велику кількість поранених. Тому все озброєння — бортовий кулемет, автомати і пістолети в кожного.

— Це операція ГУР, тому наша присутність є обов’язковою,— коротко сказав Командир.— Пілот, штурман і двоє стрільців як члени екіпажу. Якщо русня почне навалювати — шмаляйте у відповідь, але не раніше. Треба до останнього не проявляти себе, тому борти підуть на максимальній швидкості і мінімальній висоті. І найголовніше, хлопці…— Тон його трохи змінився.— Пілоти знають, що з ними офіцери воєнної розвідки. Якщо відбудеться збиття, ваша задача — вивести всіх, хто виживе, із підконтрольної ворогу території. Літуни знають свою справу. Ви ж навчені діяти на землі, у ворожому тилу. Виникне така ситуація — знайдіть спосіб передати свої координати. А з нашого боку задача полягає в тому, щоби знайти і скинути вам точку виходу, де вас зустрінуть і прикриють.

Спершу Владова кандидатура взагалі не розглядалася — через травму.

Ліву ногу трохи вище кісточки не вберіг — зачепив розтяжку вісім років тому, у спекотному серпні на Донбасі. Тоді він під виглядом сепарського старшого евакуював полонених волонтерів, але куратор операції від СБУ виявився зрадником, здав усіх в останній момент. Хмара й досі не міг збагнути, як йому вдалося вирватися з пастки й уникнути смерті. На жаль, вона наздогнала людей, за чиї життя він тоді відповідав.