Цього літа в Барселоні

Серпень 2018 року

Ця подорож до Барселони мала стати незабутньою. Ми з друзями так давно про неї мріяли! Нам уявлялись інстаграмні локації на Рамблі та Барселонеті, тепле, як чай, море, безсонні ночі й запаморочливі світанки, смакові спокуси на кожному кроці — всі ці тапаси, тартильї, чуроси!

Але ось я в лікарні — іспанською «urgencias». Медсес­тра в білих кроксах і медичному костюмі-двійці набирає води з кулера; новоприбулий пацієнт стогне, поки його перекладають на ноші; пахне до запаморочення ненависними антисептиками. Я стою в переповненій почекальні і намагаюся збагнути, КОЛИ У ЦІЙ ПОДОРОЖІ ВСЕ ПІШЛО ШКЕРЕБЕРТЬ?

Коли ми щодуху мчали сюди в таксі і ледь не потрапили в аварію?

Коли мама закинула мені, що я втратила здоровий глузд?

Коли відбувалося пограбування у стилі Девіда Коперфілда?

Коли назовні виринули секрети — і те, що я вважала непорушним, нещадно затріщало по швах?

Ні-ні! Це сталося значно раніше, ще в Києві. Все­світ уже тоді надсилав мені виразні сигнали й натяки. Хіба що не волав у вухо: «Діано, зупинись!». А може, й волав. Але я однак усе вперто проігнорувала! Як три мавпочки, я лишалася німа, глуха і сліпа до всіх застережень.

Я втовкмачила собі в голову, що ця ПОДОРОЖ необхідна мені, як повітря. Що в ній я зможу стати іншою версією себе — цікавішою, сміливішою, розкутішою. Хай не відвертою Вікторін Мерен зі «Сніданку на траві» та «Олімпії», не загадковою Джокондою чи таємничою дівчиною з перловою сережкою, але бодай якимсь кубічним полотном, яке треба добряче роздивитися, щоб збагнути. Далебі, ну не лишатися ж усе життя реалістичним портретом — нудним і нічим не примітним — повз такі в музейних залах завжди проходять швидко, навіть не зупиняючись! А саме такою я себе вважала. І, що гірше, такою вважали мене інші. Якось ми з друзями сиділи в піцерії і грали в гру — підбирали один-єдиний прикметник до кожного з нас. Юльцю всі назвали яскравою. Костя — веселим. Святика — надійним. Мене ж — правильною. Правильною! Ще й зауважили, що це не образа, а комплімент. Я закивала, але було гірко до сліз. Для мене це прозвучало майже як «зануда».

Я мусила це змінити. І зробила ставку на подорож до Барселони. Адже мандри змінюють людей, чи не так? Я щиро вірила, що в цій подорожі зі мною станеться щось дійсно прекрасне. Любов, нові відкриття, вихід за власні межі.

Я так захопилася цією ідеєю, що проґавила всі підказки Всесвіту… І подорож мрії доволі скоро обернулася справжньою катастрофою.

Але, мабуть, варто розповісти про все від початку.

Як зараз пам’ятаю: ми вчотирьох сиділи на підлозі під кабінетом фізики, не надто переймаючись чистотою рудого паркету, вчитель запізнювався, ми були достобіса стомленими — всі посилено готувалися до ЗНО: хтось самотужки, хтось із репетитором, але однак це була каторга.

«Якби в когось із нас була машина, було б прикольно гайнути через усю Європу до Барси», — зненацька мовив Свят.

Подорож до Барселони… Від цієї ідеї нам запахло морем, сіллю і свободою.

«Уявіть, цілий день лежатимемо на пляжі і не думатимемо про жодні тестування», — мріяв уголос Свят.

«І питимемо в пляжних барах прохолодні коктейлі у спітнілих склянках із соломинками-парасольками, а берегом прогулюватимуться розкішні дівчата в бікіні», — мрійливо протягнув Кость.

«А я познайомлюся з гарячим мачо і нарешті матиму розмовну практику з носієм мови», — додала Юльця.

«А я побачу знаменитий храм-довгобуд Саґрада Фамілія і картини Пікассо», — сказала я. Може, не сказала, а тільки подумала. Бо Кость тут же почав присікуватися до Юлі, яку таку практику вона матиме з іспанцем. Звична для нього манера спілкування — все будувати навколо сексуальних тем.

Утім, ми чудово розуміли, що поки що це неможливо — бодай тому, що ніхто з нас не мав автівки. Але того похмурого дня, сидячи на підлозі в турецьких позах під кабінетом фізики, ми, четверо найкращих шкільних друзів, заприсяглися: за першої-ліпшої нагоди ми здійснимо цю мрію.

Останнє шкільне літо було напруженим. ЗНО. Подача документів у виші. Випускний. Нервове очікування результатів. Липке розуміння того, що так, як було колись, вже ніколи не буде…