Усе буде добре, завжди

Це був найкращий подарунок у світі, і ми отримали його просто так.

Це був сам світ.

Бляшана куля завбільшки з футбольний м’яч, на якій були зображені усі країни.

— А що таке ось це синє? — запитала Клара.

— Це море, — відповіла Роза.

— Його так багато…

Це прозвучало наче зітхання.

Я потрусила кулю. Всередині щось загриміло. Я тягнула і смикала, та мої руки були замалі, щоб розділити дві півкулі, мої пальці заслабкі. Вони з’їжджали з Росії і Африки.

На щастя, поруч були батькові руки. Великі, сильні, грубі та м’які. Руки столяра. Він узяв кулю обома руками й повернув. Сильно й обережно — так, як він завжди все робив. Так, який він був завжди.

— Цукерки! — зойкнула Клара.

Нам усім п’ятьом дозволили вибрати по одній. Спершу Кларі, яка в її п’ять років була наймолодшою з нашої зграї. Тоді Жулю. Мені. І Розі — великій, кмітливій, слухняній Розі.

Клара віднесла півсвіту з цукерками Оскарові, який сидів за кухонним столом. Він читав газету, у яку був загорнутий шматок солонини. Він багато читав, цей Оскар. Клара смикнула його за рукав.

— Хочеш цукерку?

Усміхнувшись, він похитав головою і витяг пачку тютюну й цигарковий папір з кишені штанів. Скоса поглядаючи на Клару, він виклав на папері коричневу ковбаску. Скрутив папір з тютюном, швидко лизнув і підсунув цигарку Кларі під ніс.

— Оце цукерка для дорослих сімнадцятирічних хлопців, — сказав він, підморгнувши.

— Мені незабаром теж буде можна, — заявив Жуль, на щоці якого виступила велика ґуля. Потому вона зникла і з’явилася на іншій щоці.

— Хай тобі спершу виповниться дванадцять, тоді побачимо, — відказав батько.

— Спершу почни працювати, як я, — додав Оскар, який допомагав батькові у майстерні.

— Вона смердить, — заявила Клара.

Затиснувши цигарку в губах, Оскар підніс до неї запаленого сірника.

— Проте це все одно смачно.

— Не може бути!

— Смачно, як витриманий сир. Він теж смердить.

Я зраділа, коли кулю закрили і світ знову став цілий, бо мені кортіло роздивлятися і пізнавати його. Я знову і знову крутила глобус у руках, аж поки не знайшла крихітну крапку, яка називалася Бельгією. Я притиснула до неї пучку вказівного пальця, так що тепер нічого не було видно.

— Отут ми живемо.

— Не може бути, воно замале, — заперечила Клара.

— Проте це правда.

— Нідерланди теж такі маленькі, — показала Роза. — Але поглянь, яка велика Німеччина. І Франція.

— Франчина, — сказала Клара.

— Що ти кажеш?

— Німеччина. Франчина.

— Вона має рацію, — заявив Жуль.

— А тут, у морі, розташована Англія, — продовжила Роза.

Клара позирнула туди, куди вона показувала, і похитала своєю білявою головою. Її губи вперто надулися:

— Англія — на небі!

За нашими спинами почувся неголосний сміх. Клара здійняла руки догори, а мама підняла її і притисла до себе.

— Скажи-но, Кларо, — тихо мовила вона їй на вухо, — чому Англія на небі?

— Бо там живуть ангели!

Ми всі розреготалися. Той регіт був надто гучний, бо Клара сховала обличчя у материнській шиї. Мені було видно лише її почервонілі мочку вуха і частину щоки.

— Не треба плакати, Кларо, — Роза обережно погладила її спину.

— Я не плачу, я сердита! — пролунала здушена відповідь.

Та я — я усе ще крутила бляшану кулю y руках, повертаючи її знову і знову, не в змозі відірвати від неї очей.

— Лише поглянь, Кларо, — сказала я. — Поглянь, який цей світ прекрасний...

2

Повітря було тепле й лагідне, і всі знали, що це означає. Наближався час хресного ходу — довгої колони хлопців у чорному і дівчат, вбраних у біле, наче принцеси.

Звісно, ми молитимемося. Молитимемося за тих, кого любимо. За хворих. За бідних. За всіх, хто цього потребує. Інколи це виходило погано, бо під час молитви я раптом починала думати про щось інше. Про ковбасу з яблучним пюре, які ми незабаром їстимемо. Про те, що Жуль вміє скручувати язик у трубочку, а я — ні. Про велику родимку на губі м’ясникової дружини і те, як вона рухається, коли та говорить. Вона говорила багато і швидко, і та родимка смикалася увсебіч. Та здебільшого я думала про інші речі, на які ми чекали. Про ярмарок, який був більший за усі інші ярмарки в районі. Але насамперед — так, насамперед про карнавал!