| Видавництво: | Видавництво «Богдан» |
| Автор: | Олександр Гаврош |
| Жанр: | Ім’я на обкладинці · Біографії і мемуари |
| Де читати: | У застосунку Наша Книга — детальніше |
| Серія: | Ім’я на обкладинці |
| ISBN: | 978-966-10-7566-4 |
Цю книгу не можна завантажити — вона доступна для читання лише в нашому мобільному застосунку.
Застосунок доступний на Android та iOS.
Відомий журналіст, письменник, драматург Олександр Гаврош розповідає про свої знахідки, пов’язані з Карпатською Україною, що стала центром українського політичного життя у 1938–1939 роках. Автор роками збирав ці матеріали, публікуючи їх у пресі, поки нарешті наважився на окреме видання. Окрім журналістських розвідок, книжка містить і п’єсу автора «Останнє танґо у Хусті», прем’єра якої з успіхом відбулася 14 березня 2019 року в рамках святкування 80-річчя Карпатської України. Це перший драматичний твір про ті героїчні й трагічні події на українській професійній сцені.
Невиконані обіцянки президента Масарика. Чесько-українська драма 1939 року
У країнцям з чехами довелося жити у двох державах — Австро-Угорській імперії та Чехословацькій Республіці (1918-1939). Інтереси українців та чехів під габсбурзьким пануванням в основному збігалися. Обидва народи вели національно-визвольну боротьбу, що зумовлювало контакти між провідниками інтеліґенції.
Ситуація змінилася, коли до новоствореної Чехословацької держави була долучена українська етнічна територія під назвою «Підкарпатська Русь». Інтереси панівної державної нації — чехів почали дедалі більше суперечити цілям словаків та українців, які прагнули самодостатнього розвитку. Врешті-решт під впливом зовнішніх чинників це призвело до розпаду Чехословаччини, що обернулося трагедією для всіх трьох народів.
Обнадійливий початок
Коли стало зрозуміло, що Австро- Угорщина розпадається, народи імперії взялись облаштовувати свою долю на переговорах із переможцями Першої світової війни. Найактивнішими у цьому процесі були чехи, чиї провідники — Томаш Масарик та Едвард Бенеш (майбутній міністр закордонних справ ЧСР) показали себе блискучими дипломатами. Антанта велику увагу приділяла майбутньому устрою повоєнної Європи, тож пріоритет надавала такому планові, який забезпечив би стабільність та незворотність облаштування європейського дому. (Франція остерігалася, що Австро-Угорщина знову утворить спілку з Німеччиною і запрагне реваншу. Тому вирішили роздробити Габсбурзьку імперію на національні кавалки).
Напочатку Т. Масарик стояв за створення чехословацької держави тільки з чехів та словаків. Чеські політики сподівалися, що російська царська армія перейде Карпати і займе Закарпаття, таким чином ЧСР матиме спільні кордони з Росією. Але ситуація склалася по-іншому, і проблема Закарпаття вигулькнула знову. За таких обставин Масарик вирішив за краще приєднати край до Чехословаччини. За його планом Закарпаття мало відіграти неабияку геополітичну роль у міжвоєнній Центральній Європі.
Річ у тому, що Угорщина у результаті програшу в Першій світовій війні втратила більшу частину своєї території, яка відійшла до Чехословаччини, Румунії та Югославії. Побоюючись угорського реваншизму, ці три країни уклали між собою оборонний союз, так звану Малу Антанту. Але виникла серйозна проблема — Чехословаччина не межувала з Румунією та Югославією, що значно затруднювало взаємодопомогу при можливих конфліктних ситуаціях.
Вихід було знайдено: Закарпаття, котре прагнуло будь-що відірватися від Угорщини, прилучається до Чехословаччини, і Мала Антанта забезпечена спільними кордонами. Але, щоби цей план реалізувати, треба було ще заручитися підтримкою закарпатців. А це зробити виявилось не легко, адже, за свідченням Августина Волошина, місцеве населення мало що тоді знало про чехів.
Що більше, Національні ради закарпатських українців у 1918 році в Любовні, Сваляві, Сиготі, Ясінях, а також Всенародні збори в Хусті 21 січня 1919 року висловилися за приєднання краю до України, яка була найближча релігійно, мовно та культурно.
Натомість Томаш Масарик, який перебував у США, нав’язував активні контакти з еміґрантами із Закарпаття, яких там було кілька сотень тисяч. Для переговорів була створена Американська Народна Рада русинів, яку очолив д-р Григорій Жаткович. Основною її метою було за всяку ціну відірвати край від Угорщини. Майбутню долю Угорської Русі можна було вирішувати, за словами Г. Жатковича, лише у двох напрямках — приєднання до української чи чехословацької федерації.
Основними вимогами при приєднанні до Чехословаччини були дві — автономія краю та об’єднання в один територіальний округ усіх закарпатських українців. На обидва запити Т. Масарик відповів позитивно: «Якщо русини рішать приєднатися до ЧСР, вони будуть творити автономний штат. Границі будуть так встановлені, що русини будуть вдоволені».
Щоденник Карпатської України «Нова свобода»
Олександр Гаврош роками збирав матеріали про Карпатську Україну, публікуючи їх у пресі, поки нарешті наважився на окреме видання. До журналістських розвідок він додав п’єсу «Останнє танґо у Хусті» — перший драматичний твір про ті героїчні й трагічні події на українській професійній сцені. Її прем’єра з успіхом відбулася 14 березня 2019 року в рамках святкування 80-річчя Карпатської України.
Ця книга читається в застосунку Наша Книга: купили на сайті — вона одразу у вашій бібліотеці на телефоні, з офлайн-режимом і синхронізацією прогресу.
