Єнотик Бо і повітряна куля. Книга 1

Вибачте, мені зараз не дуже зручно говорити, бо я ще не закінчив ранкове полоскання будь-чого. Незважаючи на те, що сьогодні вихідний, у мене чимало справ. У єнотів завжди повно справ, і навіть коли здається, що їх завершено, одразу ж з’являються нові. Я ретельно прополоскав зубну щітку після того, як почистив зуби, прополоскав весь набір качечок для ванної і вже взявся полоскати мило, але подумав, що воно, мабуть, і так чисте. Для впевненості все-таки оглянув його з усіх боків. Справді, чисте. Хух! Отож у мене є кілька хвилин, щоб розповісти свою історію.

Якщо ви ніколи не бачили живих єнотів, то спеціально для вас я щойно зробив селфі. Кажуть, що робити селфі соромно, і що це дурні витребеньки. Але я тільки разочок і більше не буду, чесно.

Мене звати Бо, і я не розумію, навіщо щодня полоскати все підряд. Батьки кажуть, це тому, що ми — єноти-полоскуни і завжди маємо дбати про чистоту всього, чого тільки можна. Може й так, бо вони, як і всі єноти нашого лісу, працюють на фабриці всеохопного полоскання «Чистодія». Тато майструє нові моделі посудомийних машин для найбільших лісових ледарів: лемурів, коал та лінивців. А мама вигадує нові запахи мила. Моє улюблене пахне печивом, і з нього можна пускати бульбашки у вигляді повітряних куль. Мама створила його спеціально для мене.

Я дуже люблю повітряні кулі. Тому я не тільки єнот-полоскун, а й перший та єдиний у світі єнот-повітроплавець. Уже тиждень я займаюсь у «Школі пілотів», аби навчитися літати на тій повітряній кулі, яка час від часу здіймається над нашим лісом. Вона величезна і дуже гарна. Тому я завжди проводжаю її поглядом або фотографую.

Та, сказати по правді, моїй сім’ї таке захоплення не до вподоби:

— Бо, ну чому ти не хочеш записатися до «Школи ремонту пральних машин»? Дядечко Бош зробив би з тебе хорошого спеціаліста! — чую від тата кілька разів на день. Іноді він ще пропонує вступити до «Школи виготовлення душових кабінок», де якраз почали робити височезні кабінки для жирафів. А ще є «Школа розпису басейнів фарбою, що світиться під водою». Тато каже, що такі басейни зараз дуже популярні серед гіпопотамів. А гіпопотами багаті і добре платять, тому я міг би непогано на цьому заробляти, коли виросту.

Тато ніяк не може змиритися з тим, що я хочу літати, а не полоскати.

— Синку, все це повітроплавання — таке небезпечне! — нарікає мама щоразу, коли я збираюсь на уроки. — А якщо ота ваша куля лусне десь на висоті? Або розірветься навпіл?

Мама ніяк не може зрозуміти, що повітроплавання — це так само безпечно, як пускати мильні бульбашки. Принаймні так я думав спочатку.

Поснідавши, я вдягнув льотний комбінезон, закинув на плечі рюкзак повітроплавця і рушив до школи. Знаєте, рюкзак єнотаповітроплавця дуже відрізняється від рюкзака єнота-полоскуна. Якщо раніше я носив із собою всілякі мийні засоби, щітки усіх можливих розмірів та форм, м’які та жорсткі губки — то зараз за моєю спиною був набагато серйозніший багаж. Це детальна карта нашого лісу та прилеглих територій, різноманітні запальнички та водонепроникні сірники, радіостанція з додатковим комплектом батарейок, дві пари рукавичок, окуляри, блокнот і ручка, трав’яний чай у термосі, повітроплавне печиво і найцінніше — компас. Його мені подарувала моя подруга Ая. Тому я йшов лісовою стежиною радісно і безтурботно, пишаючись собою та своїм рюкзаком.

Я радів усьому довкола. А найперше — новим знанням. Всього за тиждень я вивчив, з чого складається повітряна куля і як вона літає. Скоро і ви про все детально дізнаєтесь. Я поки коротко скажу: треба лише нагріти повітря всередині оболонки, наповнивши її теплом, і куля полетить, бо навколо холодніше. Тепло завжди підіймається вгору. І, щоб злетіти, треба й самому бути теплом. Тут недостатньо вогню з пальників. Так сказав наш учитель Ас на першому занятті. Я подумав, що це важливо і вирішив записати, щоб не забути. Спинився, дістав блокнот, у якому майже не лишилося вільного місця, і занотував важливе.

Сторінка виглядала так:

1. Прибрати у кімнаті: протерти пил, поскладати одяг та підручники.

2. Винести сміття.