Зараз щось як розкажу! Весела книжка чудес та історій

ХТО ОБРАЗИВ ФЕЄЧКУ?

Ніхто не знав, відколи це почалося. Але на краю квіткових луків стояв маленький затишний будиночок, у якому жила собі люта Феєчка.

«Агов. Стоп! — скажете ви. — Як це Феєчка може бути лютою?» А отак. Бо мама її була лютою, і бабуся її була лютою, і прабабуся. Але найлютішою була, кажуть, її прапрапрабабуся! Усі вже давно звикли, що в тому будиночку завше мешкає якась крикуха, чиї репети лунають околицями, і щоразу, як їх чують, усі враз підскакують на місці від страху.

Власне, усі й досі підскакують, коли чують ці лементи, бо як не звикай, а до такого ніяк не звикнеш.

Щоранку Феєчка прокидалася в кепському гуморі.

— Аарррррр! — лунав її лютий крик околицями квіткових луків.

Коли йшов дощ, вона вистромлювала у вікно свою розкошлану від спання голову і невдоволену пичку, кривилася й голосно бурчала:

— А побий тебе грім! Знову дощ!!!

Коли світило сонце, Феєчка роздратовано морщилася, а її розлючена мармизка у вікні волала:

— Та скільки вже можна?! Очей не продереш через цих сонячних зайців!!!

А затим запинала вікна шторами, сідала в кутку на ослінчику, набундючившись, і страшенно на себе злилася. Аж до кінця дня. Доки люто не лягала спати. Усім на зло!

Друзів у Феєчки не було.

— Ще чого, — казала собі Феєчка і морщилася, — мені й без друзів погано!

Іноді, не надто часто, Феєчка вилітала у великий квітковий світ.

Утім, із цими польотами ніколи не було просто! Щойно вона починала люто взувати свої черевички, як шнурівки плуталися, черевички вперто не надягались на ноги, а Феєчка злилася так сильно, що аж іскри сипалися з її вух просто на плетений килимок!

Щойно намагалась одягти плащика, люто шарпнувши його з гачка, як рукави його перекручувалися, а Феєчка дратувалася так, що аж у вухах гуло!

Коли зрештою їй таки вдавалося вийти з дому, уже вечоріло, і вона мчала прямісінько на фруктовий базарчик по ягоди. А там щоразу відбувалося одне й те саме.

У незашнурованих черевичках, перекрученому й вивернутому навиворіт плащику, з розпатланою кучмою на голові й зім’ятими крильцями люто літала вона поміж ятками численних продавців, аж доки десь не спинялася.

— Дайте суниць! — кричала Феєчка.

— Але вони скінчилися, — перелякано відповідав їй продавець із кольоровими крильцями.

— Тоді малини!!! — репетувала.

— Але її щойно забрав ведмідь, — розгублено відповідав їй продавець зі строкатими вусиками.

Подумки Феєчка насадила ведмедеві кошичка з малиною прямісінько на голову, ще й зверху потопталася! Так йому, так йому, ведмедеві, щоби знав, як чужу малину в когось із-під носа забирати!

— А ожина?!

— Вибрали гноми.

— Чорниця?!

— Ще не вродила.

Феєчка поволеньки надувалася від злості й червоніла, багряніла, бурячковіла.

Одного разу продавець кліпав очима у відповідь, аж доки його не осяяло:

— Смородина! — крикнув він до Феєчки, бо згадав, що залишився ще один лоточок найсвіжішої, найчорнішої смородини.

— Щооооо?! — заволала вона. — Це я смородина?! Та я пахну, щоб ти знав! Як… як… — Феєчка наїжачилася і замахала в повітрі кулачками. — Сам ти смородина! І ягоди твої кислі, і фрукти терпкі! А щоб мухи-дрозофіли геть поїли увесь твій урожай!

Так сказала, тупнула ніжкою і люто полетіла геть.

Усі трималися від неї якнайдалі. Гіршої скандалістки годі було й шукати. Всі лиш хитали головами і перешіптувалися: «Хто ж її так образив, що вона така злюка?». Усі лиш дивувалися: «Цікаво, чи вміє вона сміятися?».

Дорогою додому розлючена Феєчка:

Позаочі її вже давно всі називали не інакше як Фурія. Люта Фурія, а не Феєчка. І все думали-гадали: що ж із нею не так?

Може, її якась муха вкусила?

Може, вона не на ту квітку сіла?

Чи щось не те з’їла?

Якось Феєчка хотіла люто полити квіти у своєму саду. Кілька хвилин тузала і сіпала краник, але він уперто, мов на зло, не відкривався. Феєчка страшенно злилася, стукала і грюкала, аж доки краник люто не вибухнув їй у відповідь потоками холодної води просто в обличчя! Умить гігантська хвиля-цунамі накрила Феєчку від маківки й аж до п’ят. Вона розгнівалася, чхнула і люто полетіла в дім сушити крильця.

Феєчка саме сиділа і люто сьорбала свій квітковий чай, голосно калатаючи ложечкою, аж раптом почула якийсь дивний звук. І стихла.