Жіночий султанат

Вступ

Ідея написання цієї книжки виникла з виходом у видавництві «Навчальна книга — Богдан» (м. Тернопіль) (2015, 2016 рр.) мого дослідження «Роксолана: міфи та реалії» та першого тому роману про іншу султану-українку — Хатідже Турхан (2016 р.). Відтак я назбирала достатньо матеріалів — листів, спогадів сучасників, архівних документів, що дало мені змогу оцінити роль жінок в управлінні Османською імперією протягом ХVI–XVII століть.

Утім, спершу ґрунтовно опрацювала любовне й дипломатичне листування Роксолани, яке вийшло друком у моєму перекладі. Невдовзі відкрила нову інформацію з її біографії, як-от послання до угорської королеви Ізабелли Ягеллонки від 1543 року. Це — перший міжнародний контакт Роксолани, з яким пов’язана цікава історія таємної дипломатії в Османській імперії. Весь текст цього листа ніколи й ніде не публікували. Тож його переклад українською виклала у новій книжці. Як і відповідь на листи Роксолани її брата — польського короля Сигізмунда ІІ Августа, яку знайшла у польських архівах.

У книжці також приділила значну увагу листуванню цієї султани із сестрою перського шаха Тагмаспа, подавши та проаналізувавши повний текст їхніх послань.

Слави вінценосної особи зажила й донька Роксолани, Міхрімах, листи якої до польського короля і батька, султана Сулеймана, також наводжу в цій книжці. Вона, як і її мати, була обізнана в усіх державних справах й зустрічалася з європейськими посланцями. Після смерті Роксолани саме Міхрімах отримала найвищий статус у гаремі батька — султана Сулеймана — як його донька та дружина великого візира Рустема-паші. Про її вплив на політику, сімейні справи та благодійність розповідаю в окремому розділі книжки.

Цікавою є міжнародна кореспонденція наступниць Роксола­­ни. Дружина султана Селіма ІІ й мати Мурада ІІІ, Нурбану-султан, листувалася з венеційським дожем і французькою королевою Катериною Медічі. Історії її кохання й материнства, а також ролі у політичному й соціальному житті Османської імперії присвячений наступний розділ видання.

Інтригуючим є листування з британською королевою Єлизаветою І та венеційським дожем фаворитки Мурада ІІІ й матері Мехмеда ІІІ — Сафіє-султан. Про цю султану переповідають чимало міфів, які я вирішила розвіяти у своїй книжці. Окрему увагу приділила листам до великих візирів дружини Ахмеда І і матері Мурада ІV та Ібрагіма І, Майпейкер Кьосем, а також її невістки Хатідже Турхан, яка народила наступного султана — Мехмеда ІV. Вона так само, як і Роксолана, була українкою. На відміну від своїх попередниць, Хатідже Турхан поклала край правлінню жінок у султанському палаці.

Про цей період, який прийнято називати «Жіночим султанатом», нагадують численні величні мечеті з їдальнями для бідних, школами та лікарнями, бібліотеки, хамами, водограї, які побудували дружини і матері султанів у XVI–XVII століттях. Їх історики з усього світу по праву називають берегинями династії османів. Адже саме їм випала нелегка доля приймати за своїх синів важливі рішення, які визначали майбутнє Османської імперії.

Аби почути крізь час голоси цих жінок, варто ознайомитися з їхньою кореспонденцією. Вона проливає світло на стиль ведення справ і навіть їхній характер. Листи цих султан якщо й друкували, то лише в окремих розвідках і статтях Туреччини, Англії, Італії, Польщі та США. Йдеться про дослідження турків Чаатая Мустафи Улучая, Халіля Інальджика, Неджата Учтума, Ерхана Афьйонджу, Люсьєн Тхис-Шеноджак, Озлем Кумрулар, англійки Сюзанни Скілітер, італійки Марії Піа Педані й американки Леслі Пірс. Я ж вирішила опублікувати їх у єдиному виданні. Адже лише повне зібрання епістолярної спадщини яскравих представниць «Жіночого султанату» дасть читачеві змогу краще зрозуміти процеси, що відбувались у той час в Османській імперії та світі.