Іван Котляревський: між імперією та Україною

Серія «Ім’я на обкладинці»

Випуск ХІІІ

Петро Кралюк

Іван Котляревський: між імперією та Україною

Серію «Ім’я на обкладинці» засновано 2016 року.

Творча біографія Івана Котляревського вперше розглянута в контексті української історії XVII–XVIII століть, як продовження давньої української літературної традиції.

Видання зорієнтоване не лише на знавців та любителів рідного слова, але й на дослідників європейської історії та культури XVIII–XIX століть.

Українці й Російська імперія

Російська імперія виникла шляхом трансформації Московського царства, яке сформувалося в результаті дезінтеграції Золотої Орди. Московські правителі вважали себе правонаступниками Римської й Візантійської імперій, підтримуючи ідею «Москва — третій Рим». Підставою для цього, зокрема, служив шлюб московського князя Івана ІІІ (1462–1505) з представницею візантійського імператорського дому Софією Палеолог, що відбувся після падіння Візантії і який нібито передавав династичну естафету цієї держави Московії 1. Московія, а потім Російська імперія взяла герб Візантії — двоголового орла. Хоча тут давала знати про себе не тільки і, можливо, не стільки візантійська, скільки золотоординська традиція. Так, хан Узбек, який правив майже за сто років перед Іваном ІІІ, одружився з дочкою візантійського імператора Андроніка ІІ Палеолога. На мідних монетах Золотої Орди, що карбувалися за часів правління цього хана, почали зображувати двоголового орла. Самих же ханів цієї держави в Московії іменували царями, власне імператорами.

Московські правителі в часи занепаду Золотої Орди перебирають цю назву, претендуючи на спадок степової імперії. Падіння ж Візантії певним чином переорієнтовує московських правителів — вони начебто починають претендувати (принаймні в плані символічному) не стільки на золотоординський, скільки на візантійський спадок. Реально Московія впродовж тривалого часу (у XV–ХІХст.) освоювала переважно золотоординські й тюркські терени.

Візантійські ж землі освоїла інша імперія — Османська. Це було «дивне відображення»: християнська (православна) Московія, принаймні на початку, підпорядковувала собі терени, де жило переважно тюркське ісламізоване населення; а Османська імперія, якою керували турки-магометяни, освоювала території, населені значною мірою християнізованими етносами, серед яких помітну частку становили етноси індоєвропейські, зокрема греки та слов’яни.

Зрештою, у XVIII–ХІХст. Російська імперія починає претендувати й на колишні візантійські терени: вона здійснює експансію на землі Північного Причорномор’я, на Балкани під лозунгом допомоги православним, зокрема слов’янським, «братам», навіть намагається реалізовувати авантюрний проект «Новогреція», мріючи захопити Константинополь (Стамбул), посадивши там правити представника російського царського дому Романових.

Виникнення Російської імперії — ще один «поворот» зі Сходу на Захід московських правителів. На цей раз — у бік Західної Європи. Здійснений він був на початку XVIII ст. у період царювання Петра І, який певний час перебував у Західній Європі, звідки взяв чимало речей для наслідування, у т. ч. і в плані державного устрою.

У результаті Великої Північної війни (1700–1721), яка велася зі Швецією, Московія захопила Естонію, частину Латвії та землі по річці Неві. Це дало їй змогу вийти до Балтійського моря, стати важливим гравцем у балтійській торгівлі. Навіть столицю держави з Москви, яка знаходилась на землях, що колись були підвладні Золотій Орді, було перенесено в 1712 р. до Санкт-Петербурга, заснованого в 1703 р. на берегах Фінської затоки.