Гарем османських султанів доби «Жіночого султанату»

Передмова

У гаремах османських султанів були свої історії кохання. Утім, у хроніках того часу практично нема інформації про їхнє особисте життя, яке свідомо замовчували. Такі звичаї мусульман. Через те відомості про султанську родину довелося збирати по крихтах із різних джерел: таємного листування гаремниць, документів їхньої благодійної діяльності, фінансових звітів, а також наукових досліджень турецьких, західноєвропейських і американських істориків-османістів.

Палкі почуття султана Сулеймана до Роксолани (Хюррем) уже 500 років поспіль надихають прозаїків, поетів, художників, композиторів та кінематографістів на створення неперевершених творів мистецтва. Про це пліткували у XVI столітті на вулицях Стамбула, а європейські посли там збирали інформацію й передавали її своїм монархам. Найправдивішим свідченням цього кохання є любовні листи Роксолани, котрі вона надсилала султанові. Ця жінка стала першою рабинею, яку пошлюбив османський правитель.

У Європі Роксолану почали заслужено називати королевою. Адже до думки цієї султани дослуховувався закоханий у неї наймогутніший правитель Османської імперії. Крім того, вона, хоч і не мала знатного походження, а проте листувалася з вінценосними особами Угорського і Польського королівств та Ірану, виступаючи з дозволу султана Сулеймана посередником у справах, що стосувалися мирних перемовин. Заручившись підтримкою доньки Міхрімах, яка стала дружиною великого візира Рустема-паші, Роксолана змогла відстояти інте­реси своїх синів, один із яких, рудоволосий Селім, посів османський престол. Жертвами такого возвеличення стали перша фаворитка султана Сулеймана — Махідевран та її син Мустафа.

Життєвий шлях Роксолани узяли за взірець наступниці. Тому турецькі історики по праву називають її зачинателькою такого явища, як «Жіночий султанат», коли жінки султанів протягом ста років втручались у державні справи.

Невістка Роксолани, грекиня Нурбану, не тільки вий­шла заміж за Селіма ІІ, а й здобула статус валіде сина Мурада ІІІ. Слава «відьми», як називали Роксолану, котра нібито причарувала султана, дісталась і фаворитці Мурада ІІІ — балканській рабині Сафіє. Адже, крім неї, султан двадцять років не хотів нікого бачити у своєму ліжку.

Нурбану і Сафіє мали великий вплив на своїх синів, які дослухалися до їхньої думки щодо державних призначень. Вони також провадили активне дипломатичне листування із правителями європейських держав: Венеції, Франції, Англії. За це отримували від сановників, духівництва та послів подарунки й навіть хабарі. Адже вважалося, що саме через валіде легше «достукатися» до султанів. Таке втручання жінок у державні справи, на думку багатьох турецьких істориків, призвело до послаблення могутності Османської імперії як у військовому, так і в економічному плані.

Влада Сафіє, яку османи ще називали «валіде-падишах», вплинула на подальшу долю правлячої династії. Саме зі смертю її внука Ахмеда І, за якого вона ще намагалася втручатись у державні справи, настав час смути, коли яничари силою скидали султанів із трону.

Досягнення могутніх попередниць перевершила фаворитка Ахмеда І — Кьосем, яка стала не лише його законною дружиною, а й валіде двох синів — Мурада ІV, Ібрагіма І та ще й онука — Мехмеда ІV. У тіні її авторитетної особистості загубилися в пам’яті постаті матерів султанів Ахмеда І, Мустафи І й Османа ІІ, яким присвячено окремий розділ книги.