Зникнення Стефані Мейлер

Любі читачі,

цієї миті, коли ви поринаєте у мій роман, я хочу

вшанувати пам’ять мого видавця, Бернара де Фаллуа, що покинув нас у січні 2018 року.

Це був непересічний чоловік, з винятковим чуттям

у видавничій справі. Я завдячую йому всім. Він був тим щасливим шансом, що випав мені в житті.

Мені його так бракуватиме.

Читаймо!

Констанції присвячується

Про події 30 липня 1994 року

Тільки людям, які знають Гемптонс у штаті Нью-Йорк, відомо про події 30 липня 1994 року в Орфеї, маленькому курортному містечку, що приліпилося на океанському узбережжі. Того вечора розпочинався перший в історії міста театральний фестиваль, і ця подія, що мала національне значення, привабила велику кількість публіки.

Уже надвечір туристи і місцевий люд почали збиратися на головній вулиці, щоби взяти участь у численних святкових заходах, які організувала міська влада. Спальні райони спорожніли, аж здавалося, ніби в містечку ніхто більше не живе: не було ні перехожих, ні сімейних пар, які завжди сиділи о цій порі на ґанках, ні дітлахів, що каталися на роликах, не видно було ні душі і в садках — усі подалися на головну вулицю.

О двадцятій годині єдиною ознакою життя в пустельному кварталі Пенфілд було авто, що помалу котилося порожніми вулицями. Чоловік, який сидів за кермом, нишпорив панічним поглядом по тротуарах. Ніколи ще не почувався він таким самотнім. Не було нікого, хто міг би прийти на поміч. Він не знав, що діяти. Його дружина вийшла побігати і не повернулася додому.

Семюель і Меґан Падалін були з тих поодиноких мешканців містечка, які того першого фестивального вечора лишилися вдома. Квитків на відкриття фестивалю роздобути не пощастило, бо їх просто-таки розхапали, а товктися в натовпах на центральній вулиці чи на набережній було нецікаво. Як і щодня, о вісімнадцятій тридцять Меґан вийшла побігати. Кожного вечора, крім неділі, коли вона давала своєму тілу спочити, пробігала певний, давно вже визначений маршрут. Стартувала від своїх воріт, піднімалася вулицею Пенфілд до Пенфілд-Крісчент, що окреслювала півколо біля невеличкого парку. Там вона зупинялася, щоб виконати на моріжку низку незмінних вправ, потім тим-таки шляхом поверталася додому. Все те тривало сорок п’ять хвилин, часом п’ятдесят, якщо вона барилася із вправами. Але не більше.

О дев’ятнадцятій тридцять Семюель Падалін здивувався, що дружини й досі нема.

О дев’ятнадцятій сорок п’ять почав непокоїтися. О двадцятій годині вже тривожно міряв кроками вітальню.

О двадцятій годині десять хвилин він не втерпів і сів за кермо, щоб проїхати кварталом. Найлогічнішим йому здавалося попрямувати звичним для Меґан маршрутом. Так і зробив.

Подався вулицею Пенфілд і дістався до Пенфілд-Крісчент, там посигналив. Була двадцята година двадцять хвилин. Ніхто не відгукнувся. Він зупинився на хвилю й уважно оглянув парк. Там нікого не було. Рушивши з місця, угледів на хіднику якийсь клунок. Спершу йому здалося, ніби то купа лахміття. Тільки потім зрозумів, що то людське тіло. Він вискочив з автівки, і серце його закалатало: то була дружина.

У поліції Семюель Падалін сказав, що спершу подумав, ніби вона зомліла від спеки. Він злякався, що їй стало недобре з серцем. Та, підбігши до неї, побачив кров і рану на потилиці.

Він почав кричати, гукати на поміч, не тямив, чи залишатися коло дружини, чи грюкати у двері сусідніх будинків, щоб хтось зателефонував до швидкої допомоги. В очах йому потьмарилося, ноги тремтіли. Його галас привернув увагу мешканця будинку на паралельній вулиці, який сповістив поліцію.

За кілька хвилин по тому поліція оточила квартал. Один із поліціянтів, які перші прибули на місце і почали встановлювати периметр безпеки, помітив, що зовсім близько від тіла Меґан, у будинку міського голови, прочинені двері. Він зацікавився й підійшов ближче. Виявилося, що двері виламані. Він вихопив пістолет, одним стрибком подолав східці на ґанку і гукнув. Відповіді не було. Він відчинив двері ударом носака й побачив на підлозі труп жінки. Перш ніж обережно ввійти до будинку з пістолетом у руці, гукнув підмогу. Увійшовши до передпокою, з жахом побачив, що праворуч від нього лежить тіло хлопчика. Потім, у кухні, знайшов міського голову, який плавав у калюжі крові, той теж був мертвий.