Золотий жук

Quand un bon vin meuble mon estomac

Je suis plus savant que Balzac —

Plus sage que Pibrac;

Mon bras seul faisant l’attaque

De la nation Cosaque,

La mettroit au sac;

De Charon je passerois le lac

En dormant dans son bac;

J’irois au fier Eac,

Sans que mon coeur fît tic ni tac,

Présenter du tabac.

French Vaudeville 106

Те, що П’єр Бон-Бон був ресторатором неабиякої кваліфікації, гадаю, не зможе спростувати жоден із відвідувачів, котрі вчащали в період володарювання... у маленьке Café cul-de-sac Le Febvre (фр. кафе у глухому закуті Ле-Февр) у Руані. Але те, що П’єр Бон-Бон був не менш тямущим у філософії того часу, також, гадаю, не викличе жодних заперечень. Його pâtés à la fois (фр. гусячі паштети), без сумніву, були бездоганними, але яке перо могло б гідно описати його есеї sur la Nature (фр. про природу); його міркування sur l’Ame (фр. про душу); його думки sur l’Esprit (фр. про розум)? Якщо його omelette s (фр. омлети) та його fricandeaux (фр. фрікандо — м’ясо, нашпиговане салом) були понад усяку хвалу, то будь-який літератор того часу готовий був дати вдвічі більше за одну «Idée de Bon-Bon» (фр. ідею Бон-Бона), аніж за всі ідеї інших учених. Бон-Бон нишпорив у всіх бібліотеках — як ніхто інший; прочитав більше, ніж абихто міг навіть помислити прочитати; зрозумів більше, ніж інший міг бодай припустити; і хоча він процвітав у своєму ремеслі та хоча знаходились такі автори в Руані, котрі стверджували, що його dicta (лат. вислови) не вирізнялись ані академічною чистотою, ні ліцейською глибиною — хоча, підкреслюю, його доктрини і не були надбанням пересічного розуму, це не означало, що вони були незрозумілі. На мою думку, це відбувалось тому, що його афоризми були надто очевидними — тому так багато людей і вважали їх незбагненними. Саме Бон-Бону (та це лише між нами!) — тож саме Бон-Бону Кант завдячує своєю метафізикою. Звісно ж, перший із них далеко не був прихильником Платона, ні, строго кажучи, послідовником Арістотеля — і не марнував, немов сучасний Лейбніц, дорогоцінні години, котрі міг би присвятити виготовленню fricassée (фр. фрікасе — рагу з м’яса чи птиці) чи, facili gradu (лат. з легкістю, прим. Е. По) — аналізу своїх відчуттів, легковажно намагаючись примирити непіддатливі олії та рідини етичних дискусій.

Зовсім ні! Бон-Бон був іонійцем — але водночас й представником італійської філософської школи. Він мислив à priori (лат. апріорі, заздалегідь, виходячи з попереднього досвіду, індуктивно) — і мислив à posteriori (л ат. «з наступного», виходячи з наступного досвіду, дедуктивно). Його ідеї були вроджені — або ж навпаки. Він вірив у Георгія Трапезундського — і вірив у Бессаріона. Бон-Бон був яскраво вираженим... Бон-Боністом!

Я вже говорив про філософа як про restaurateur (фр. ресторатора). Але я би не хотів, аби хтось із моїх друзів подумав, що, виконуючи успадковані ним обов’язки, наш герой прагнув гідної оцінки своєї значимості. Зовсім ні. Неможливо сказати, яким із видів діяльності він пишався більше. На його думку, інтелект тісно пов’язаний з роботою шлунка. І, здається, він не надто розходився у думках із китайцями, котрі твердили, що душа знаходиться в черевній порожнині. Греки, безумовно, були праві, вважав він, коли одним і тим самим словом позначали і розум, і діафрагму (Φρ. νε (грец.). — Прим. Е. По.)