Різдвяні повісті

Наш приятель — Чарлз Дікенс

“— Чарлз Дікенс, — по складах прочитала бабуся. За все своє життя вона не прочитала жодної книги. — Гарне ім’я.

— Гарне?! — вигукнув я. — Хай йому грець! Це велике ім’я! Проте я був упевнений...

Прибулець, йому було близько 60 років, озирнувся і поглянув на мене...

— Я гадав, що ви...

— Що я... помер? — Чарлз Дікенс розсміявся. — Нічого подіб­ного! Живий-здоровий! І дуже радий зустріти тут читача і шанувальника, і знавця!” — чомусь зринув у пам’яті саме цей епізод із фантастичного оповідання Рея Бредбері “Приятель Ніколаса Нікл ­ бі — мій приятель”. Гадаю, що той Чарлз Дікенс мав на увазі і нас — його відданих читачів, шанувальників і знавців. А нам водночас зостається лише підтвердити, що він, себто справжній Чарлз Дікенс, і дійсно живий-здоровий навіть у третьому тисячолітті. Тому що, за винятком Вільяма Шекспіра, жоден із англійських письменників не здобув такого визнання як у широкого загалу, так і в рафінованих інтелектуалів. Тому що наклади його книжок давно перейшли за всі мислимі числа. Тому що... цей перелік можна продовжувати і продовжувати.

Ґілберт Честерстон, сам першорядний англійський прозаїк і водночас автор однієї з найкращих біографій Дікенса, зазначав: “Він був до такої міри популярний, що ми, сучасні письменники, навіть не в змозі собі уявити, якою великою була його слава. Тепер не буває такої слави”. Залишається лише додати, що слава прийшла до Дікенса у двадцять один рік і вже ніколи не покидала його, та й годі про славу!

“Неперевершений” (так називали Чарлза Дікенса за життя) не завжди купався у її променях. У роки дитинства й юності майбутній письменник устиг побачити (і пережити!) немало бід і турбот.

Народився Дікенс 1812 року в містечку Портсмут. Його життя починалося благополучно: сім’я була доволі заможною, і раннє дитинство письменника було безхмарним. Проте незабаром трапилося лихо: батько Дікенса, дрібний чиновник і не дуже розважлива людина, потрапив у боргову в’язницю. Тому майбутній письменник замість школи змушений був іти працювати на фабрику — наклеювати етикетки на банки з ваксою. Ці надзвичайно важкі й болючі роки стануть незагойною раною. І не випадково, що свій розкішний особ­няк у Чатамі Дікенс заповів притулку для дівчат. Як не випадково і те, що письменник згодом ніколи не згадував про ті часи. Втім, так чи інакше, ті “важкі часи” згадуються (без перебільшення!) у кожному його творі.

Дослідники творчості Дікенса зауважили, що письменник був настільки прив’язаний до пам’яті свого дитинства, що час для нього наче зупинився. Приміром, герої його романів продовжували їздити на поштових диліжансах, коли вся Англія, натомість, давно вже пересіла на паровози.

Вибитися з бідності і стати всесвітньо відомим письменником йому значною мірою допомогли енергійність і творча обдарованість. Дікенс самотужки вивчив стенографію і незабаром став парламент­ським і газетним репортером. Невдовзі вийшли друком його перші твори — “Нариси Боза” і “Посмертні записки Піквікського клубу”, які зажили неабиякої популярності в Англії. А зміцнили цей успіх у майбутньому “Олівер Твіст”, “Життя і пригоди Ніколаса Ніклбі”, “Крамниця старожитностей”, “Домбі і син”, “Девід Копперфілд” і десятки інших романів.

Дікенс мав рідкісний талант співпереживання, який особливо яскраво виявляється у його творах про дітей і дитинство. Думка письменника про те, що долі дітей залежать від середовища, у якому вони зростають, що у тогочасному суспільстві діти є найбільш знедоленою його частиною, привернула увагу сучасників. Для Ч. Дікенс а діти — це совість людства, і щоб вона була незаплямованою, потрібно боротися за те, щоб у дітей було дитинство.