Шах-наме. Книга 1

ЕПОПЕЯ ІРАНСЬКОГО НАРОДУ

Поема Абулькасима Фірдоусі «Шах-наме» має небагато аналогів у світовій літературі. За обсягом вона у кілька разів перевищує «Іліаду» і «Одіссею» Гомера разом узяті. Вона здобула таку ж популярність в іраномовному світі, як Гомерові поеми в еллінському. Грандіозність обсягу йде в парі з масштабністю подій — охоп­лення історії Ірану від першого міфічного шаха Кеюмарса до кінця правління династії Сасанідів в особі останнього, Єздегерда ІІІ, тобто завоювання Ірану арабами у VІІ столітті.

В історії літератури стало вже якоюсь закономірністю: чим геніальніший твір, тим більше ім’я його автора обростає легендами. Про обставини життя і творчості великого поета знаємо небагато. Як стверджують дослідники, ім’я Фірдоусі походить від арабського слова «Фірдаус», яке виводиться від іранського кореня «pairidaeza», що означає «райський сад». Це — літературне ім’я, власне ж, попри різні версії, звучить Абулькасем Фірдоусі, часто з додатком «хаким» або «остад» з Туса, що по-українськи звучатиме «Абулькасим Фірдоусі Туський» (Агатангел Кримський подає його в такій транскрипції: «Абу-ль Касим Фірдоусі Туський). Що стосується дати на­роджен­­ня, то одні дослідники найбільш ймовірними вв ажають 932–934, а інші — 935–936 роки. Попри те, що учені остаточно не визначилися з датою, уряд Ірану урочисто відзначив тисячоліття від дня народженн я поета у 1934 році.

Що ж відомо про походження Фірдоусі, його родину, освіту? Хоча історія не зберегла імен батьків (біографи шукали відомості на батьківщині поета через століття після його смерті), достеменно відомо, що належали вони до стану хліборобів-дехканів, а це давало їм можливість почувати себе незалежними і матеріально забезпеченими. Таким дехканом, як засвідчує один із біографів поета Нізамі Самаркандський, був і сам Фірдоусі. Щодо навчання майбутнього поета, то він міг одержати непогану освіту в рідному міс­ті Тусі, столиці провінції Хорасан, де в цей час мешкала численна культурна еліта. Мабуть, тоді він уже писав вірші, хоч і не належав до кола придворних співців. Такий висновок роблять на тій підставі, що вірші поеми «Шах-наме» демонструють високий рівень версифікації, що неможливе без попереднього досвіду.

Що ж спонукало поета до того, що він узявся за такий грандіозний задум?

А. Кримський у статті «Шах-наме», або Іран­­ська книга царів» пояснює це тим, що динас­тія саманідів, яка правила в Х столітті Хорасанською провінцією, прагнула бути незалежною від багдадських халіфів. Тож правитель Туса Мохаммед Абу-Мансур ібн-Аб­деррезак в 957–958 роках скли­­кав комісію у складі чотирьох мусульман-зоро­астрійців, щоб вона обробила новоперською прозою (ще не віршами) стародавню «Книгу іранських царів», яку в VІ віці записали мовою середньоперською пехлевійською. Відколи сів на бухарському престолі емір-саманід Нур ІІ ібн-Мансур (976–997), забажав він, щоб хтось йому переробив тую прозаїчную «Шах-наме» на поетичні вірші. За цю справу взявся молодий талановитий поет Дакікі, який дотримувався зороастрійської віри. Але цю справу перервала загибель Дакікі.

Дакікі загинув від руки раба, як гадають, за чиє­юсь намовою або з ревнощів, у громадській лазні, що була своєрідним клубом. Він узявся створити віршовану історію іранських владик і написав уже дві тисячі бейтів (двовіршів). Фірдоусі вирішив продовжити цей задум. Він навіть включив у свій текст тисячу бейтів попередника, але далі пішов своїм шляхом. Існує версія, про яку теж згадує А. Кримський, що Фірдоусі, якому в цей час було близько сорока років, видавав заміж дочку, і щоб дати їй достойне придане, вліз у борги, і взявся за поему «Шах-наме», намагаючись поправити своє матеріальне становище.