Передмова
Одного дня Олег Ємець прийшов на меблеву фабрику, щоб влаштуватися сторожем на прохідній. Для молодого науковця це були акт відчаю і остання спроба прогодувати родину. Та роботи він не отримав. Зрозумівши, що закріпитися у Києві не вдається навіть сторожем, Олег прийняв пропозицію переїхати до Штатів і обійняти професорську посаду в одному з університетів.
Одного дня Галина Алмазова взяла участь у своєму першому в житті аматорському авторалі. Це був «шок-старт»: два заїзди на швидкість. Єдина жінка серед учасників перегонів, Алмазова навіть не здивувалася, коли журналісти записували коментарі кожного водія, а її оминули. Можливо, вони усвідомили свій промах, коли, оголошуючи ім’я переможниці, ведучий вигукнув у мікрофон: «Чоловіки, зніміть капелюхи!».
Одного дня Євген Луняк захопився дівчиною — чорнявою, з карими очима. Ця панна не любила англійців, носила чоловічий одяг, спілкувалася з архангелом Михаїлом, встигла очолити військо та здобути низку перемог, була спалена на вогнищі, й через століття її визнали святою. Саме почувши біографію Жанни д’Арк, Луняк вперше задумався про те, щоб стати істориком.
Одного дня Олена Апчел приїхала вступити до Харківського університету мистецтв. Вийшла на потрібній станції метро та, зупинивши перехожу, запитала в неї дорогу. Жінка впевнено ткнула пальцем. Апчел подала документи, склала іспити й стала студенткою. І лише через пів року навчання зрозуміла: того ранку перехожа переплутала два сусідні заклади — і замість університету дівчина вступила до академії культури.
Одного дня Ігор Пархоменко вийшов на шикування — вже не як курсант, а кадровий офіцер, що прибув на перше місце служби. Дивлячись на залитий сонцем плац, він у серці сказав колишнім одногрупникам: «Як же я хочу на пенсію!». Коли ж Пархоменко вперше побачив Су-25, подумав: «Який же він потворний!». Та варто було вперше самостійно сісти за штурвал та підняти літак — і все змінилося. Льотчик усвідомив, що життя без неба він тепер просто не уявляє.
Під однією обкладинкою ми зібрали 12 історій про 13 захисників і захисниць, опублікованих раніше в «Українській правді» протягом 2023–2025 років. Розказане вище — лише окремі фрагменти доль, про які йдеться в цій книзі. І водночас — свідчення того, що ці тексти не лише про бойову роботу.
Але й про неї також!
Про бійця, який під час морської операції опинився за бортом — один у відкритому морі — і плив 14 годин.
Про військового, що потрапив у полон, а згодом захопив того самого росіянина, що його полонив.
Про колишню виховательку дитячого садка, яка збила російську ракету.
Про снайпера, який здійснив найдовший постріл у світі.
Про спецпризначенця, що опинився в оточенні та повз до своїх три дні та дві ночі…
Про людей різної статі, віку, досвіду та кола спілкування. Хтось із них — професійний військовий, а хтось ніколи не думав, що опиниться у Збройних Силах. І сьогодні вони займаються різним: хтось тримає позиції, хтось штурмує захоплені противником ділянки, хтось відправляє до ворога «бомбери», а хтось навпаки нейтралізує небезпеку з неба.
Всі вони свого часу зробили вибір — стати на захист рідної землі. Але об’єднує їх не тільки це. Кожний з них — це приклад сили людського духу.
Вони не висічені з каменю, вони знають сумніви і страх. Але в момент випробування вибрали не здаватися, продовжувати рух, поки вистачає сил.
Вони звичайні в тому, що роблять. І водночас — надзвичайні.
Подібних історій у цій війні не злічити. Перед вами лише 12 із нескінченної множини тих, кого важливо почути. Жодна з них не має бути забутою. І ця книжка — маленьке вплетення у велике полотно пам’яті про тих, на чиїх плечах сьогодні тримається Україна.