| Видавництво: | Видавництво «Богдан» |
| Автор: | Роман Гамада |
| Жанр: | Зарубіжна класика |
| Де читати: | У застосунку Наша Книга — детальніше |
| ISBN: | 978-966-10-8216-7 |
Цю книгу не можна завантажити — вона доступна для читання лише в нашому мобільному застосунку.
Застосунок доступний на Android та iOS.
Книгу «Анекдоти про Муллу Насреддіна» — збірку фольклорних та авторських творів персомовних країн, яку переклав та упорядкував сходознавець Роман Гамада, відзначено першою премією Конкурсу україністики Фонду Воляників-Швабінських, що проводився Фундацією Українського вільного університету в Нью-Йорку. З перської переклав Роман Гамада
Життєва філософія Мулли Насреддіна
В українській історичній думі гуляє Килиїмським полем козак Ганджа Андибер.
На козаку, бідному нетязі,
три сіром’язі,
опанча рогозовая,
поясина хмеловая.
На козаку, бідному нетязі, сап’янці,
видно п’яти й пальці,
де ступить — босої ноги слід пише…
У такому-то перевдязі увіходить він до корчми у Черкасах, де з його виду насміхаються три дуки-срібляники та велять шинкарці Насті принести йому прокислого пива. Та посилає наймичку, проте наймичка не вточила пива з «дев’ятої бочки», а з десятої, найкращої. Не хотячи більше зносити глузувань, він виймає черес із золотими червінцями і встеляє ними стіл. Зараз і дуки-срібляники, і Настя запрошують його «призволятися», на це козак вихиляється із вікна і гукає своїх товаришів, що сиділи у сховку; тії приносять дорогі шати, сап’янові чоботи і козацький шлик. Ось тут і виходить на яв, що він — ніякий не нетяга, а козацький гетьман Хвесько Ганджа Андибер. Відмовляючись від почастунків, він не їсть, не п’є, тільки виливає усе на свої шати, при тім приказуючи:
Ей, шати мої, пийте-гуляйте!
Не мене шанують,
Бо вас поважають.
Як я вас на собі не мав,
То й честі од дуків-срібляників не мав.
В аналогічній ситуації Ходжа Насреддін, прийшовши, щоправда, у багатий дім на гостину, спершу сидить ніким не помічений у самому кінці лави, бо вбраний був, бачте, у латану сімряжку-халат. Та коли повернувся в той дім у коштовному каптані, його одразу ж садовлять на достойне місце й припрошують пригощатися. Проте не став куштувати Ходжа ні плову, ні халви, а заходився лишень тицяти рукавом у наїдки.
Турецький Ходжа Насреддін належить ХІІІ ст., отже, жив він у монгольську епоху, захопивши занепад династії Сельджукідів Руму, хоча усна традиція переносить його у XIV вік, себто епоху Тамерлана. Ходжа Насреддін — особа уже напівлегендарна: народився він в околицях Анкари і там діяв як духівник і наставник, а помер у місті Акшегір (по-нашому як би Білгород) 683 року гіджри (за мусульманським календарем), що відповідає нашому 1285 рокові. Особа напівлегендарна у тому сенсі, що анекдоти про Ходжу Насреддіна уперше були записані у XVI ст. і в так званий «насреддінівський» цикл увійшли анекдоти цілком різні — від анекдотів літературних аж до народних та історичних, де від справжнього Ходжі Насреддіна з гоном часу зосталось доволі-таки небагато. Ходжа Насреддін — це узагальнений образ. Анекдоти «насреддінівського» циклу ми зустрічаємо вже в такій древній збірці, як «Книга захоплюючих оповідей» ассирійського письменника Абу-ль-Фараджа Бар-Ебрея (1226–1286). Завдячуючи усній традиції анекдоти й короткі оповідання із «Ресале-йе дильгушай» («Трактат на розвагу серця»), що належать перу знаменитого перського сатирика Убейда Закані (XIV ст.), набули насреддінівського виду й доповнили й без того суперечливий образ Ходжі: то він недолугий чолов’яга, що не знає, де у нього по праву, а де по ліву руку, то тонкий пересмішник. Це було свого часу зауважено і акад. В. А. Гордлевським, який писав: «На тип ходжі справили вплив і літературні твори, наприклад, анекдоти перського поета XIV ст. Убейда Закані. Анекдоти ці видавались у Стамбулі, і можливо, що вони опісля — отже, порівняно вже недавно — приліпились до ходжі Насреддіна».
Зустрічаються подібні анекдоти і в перського поета Джалаледдіна Румі (1207-1273) у його поемі «Масневі-йе маневі» («Поема з прихованим змістом»). Так, Румі оповідає про хлопчика, який ішов за батьковою труною і плакав:
— О батьку, вже несуть тебе туди,
Де в землю закопають назавжди.
Несуть тебе в тісний, похмурий дім —
Ні килимка, ані рогожі в нім.
Між днем і ніччю стерлася межа,
Ні каганця вночі, ні вдень коржа.
Ні даху, ані стелі, ні дверей,
Ні промінця, ні чаші для гостей.
Почувши хлопцеве голосіння, Джуга промовив батькові при тім:
— Клянуся, що несуть його в наш дім!
У Закані, правда, край дороги, коли проносили небіжчика, стояли дервіш із сином, і ці персонажі, разом із Джугою, дають змогу відносити згадані анекдоти до часів якнайдавніших.
Ця книга читається в застосунку Наша Книга: купили на сайті — вона одразу у вашій бібліотеці на телефоні, з офлайн-режимом і синхронізацією прогресу.
