| Видавництво: | Видавництво «Богдан» |
| Автор: | Ширазі Сааді |
| Жанр: | Зарубіжна класика · Скарби Сходу |
| Де читати: | У застосунку Наша Книга — детальніше |
| Серія: | Скарби Сходу |
| ISBN: | 978-966-10-8235-8 |
Цю книгу не можна завантажити — вона доступна для читання лише в нашому мобільному застосунку.
Застосунок доступний на Android та iOS.
«Ґулістан» («Трояндовий сад», 1258) — вершинний твір перського поета Сааді Ширазі (1210–1291). Написаний у формі повчальних та захопливих оповідок, доповнених поетичними афоризмами, він увійшов до золотого фонду не лише перської, а й світової літератури. Понад сім століть «Ґулістан» правив за основний навчальний посібник з перської мови та літератури не лише в іранських школах, а й у тих країнах, де була поширена перська мова та споріднені їй таджицька й фарсі-кабулі. Книга переписувалася й поширювалась у неймовірній кількості в Ірані, Середній Азії, Туреччині, Єгипті, Індії та інших країнах. «Ґулістан» цілком заслужено здобув славу неперевершеного взірця перської прози, в якому досягнуто чудової гармонії форми і змісту. Переклад «Ґулістану» здійснено за критичним текстом відомого іранського вченого Мохаммеда Алі Форуґі.
Вірші переклав Микола Ільницький
Серію «Скарби Сходу» засновано 2008 року
Переклад з перської, передмова та коментарі Романа Гамади
Вірші переклав Микола Ільницький
Перекладено за виданням:
ПРОПОВІДНИК МИРУ Й СПРАВЕДЛИВОСТІ
Сааді Ширазі, повне ім’я Абу Мохаммед Мушріф-ад-дін Мусліх ібн Абдаллах ібн Мушріф Сааді (1210–1291), без сумніву, один з найвидатніших поетів Ірану після Фірдоусі, автора славетної «Книги правителів» — «Шах-наме». Сааді прийшов на світ у Ширазі в небагатій, кажуть, родині, де всі були улемами — духовними особами, і завдяки цій обставині він отримав непогану на той час початкову освіту, яка включала адабні (звичаєві) та релігійні науки. Вважалось, що його батько, Мусліх-ад-дін Ширазі, перебував на службі у правителя Фарсу Саада ібн Занґі (1195–1226), проте немає про це достовірних свідчень. Судячи з деяких вказівок у самому тексті «Ґулістану», батько Сааді таки належав до духовенства і був проповідником. Про його матір відомо лише те, що вона була родом з Казеруна.
Сааді ще не було тринадцяти (а може, й чотирнадцяти) років, як пішов зі світу його рідний батько, і він уповні спізнав гірку долю сирітства. В «Бустані» й «Ґулістані» міститься доволі віршів та оповідок, у яких поет описує безрадісне життя сироти, принагідно згадуючи й свої нещасливі дитячі роки. В одній з оповідок «Бустану» під назвою «Мова про співчуття до знедолених» із другого розділу («Про добродійність») поет говорить:
Хто втратив батька, того захисти,
Колючку вийми із його п’яти.
Його словами заспокій простими:
Без кореня деревце не ростиме.
Як бачиш — хтось похилений іде,
При ньому не цілуй своїх дітей.
Коли заплаче він, хто заспокоїть?
І хто розрадить, коли щось накоїть?
Спинись, бо як заплаче сирота,
Небесна затрясеться висота.
Зітри з очей його сльозу, зігрій,
Неначе це не сирота, а свій.
Забув про власний прихисток, тож ти
Його у власнім домі прихисти.
В обіймах батька мав я охорону,
Немов тримав на голові корону.
Як на лице мені сідала муха,
На неї він, немов це рій був, дмухав.
Тепер, як вороги мене полонять,
Не буде вже для мене оборони.
Була такою доля і моя,
Бо у дитинстві втратив батька я.
(Переклад М.Ільницького)
Уже в юнацькому віці виявилася велика прихильність Сааді до науки, до знань та щира зацікавленість релігією. Проте майбутньому поетові довелося припинити навчання через лихоліття, яке настало у його рідному Фарсі.
Таж навіть всесвіт спокій віднайшов,
І Сааді блукав, але прийшов.
Ці рядки з «Бустану» (шостий розділ «Про задоволення малим») стосуються того періоду, коли Сааді після отих всіх нескінченних сум’ять та довгих блукань світами нарешті повернувся до свого рідного Ширазу, і тут присутня чітка згадка про причину, чому він покинув своє місто. В тексті буквально написано «Чи всесвіт після дрижання свого спокою не знайшов? Сааді здійснив подорож, чи він мети (бажання) не знайшов?» Мова йде про лихоліття Фарсу, рідного краю Сааді, внаслідок нападу султана Гіяс ед-діна Пір-шаха, сина султана Мохаммеда Хорезмшаха, який зруйнував Шираз і розбив атабека Саада Занґі. Це співпало в роках (1224–1225) із тим, як Сааді покинув Фарс і подався до Багдада для завершення своєї освіти. Коли настала пора заспокоєння в Ширазі, Сааді повернувся із довгих мандрівок.
Отже, 1225 або ж 1226 року він подався у світ широкий, відтак дороги його пролягли Близьким і Середнім Сходом, Гіндустаном (Індією), Габашем (Абіссинією), Єгиптом та Північною Африкою, і оця його «всесвітня» подорож, за переказами, тривала повних тридцять років. Оповідки, вміщені в «Бустані» й «Ґулістані», у своїй переважній більшості автобіографічні, вони проливають світло на оті незаповнені лакуни в життєписі поета та на не зовсім виразні місця.
«Ґулістан» («Трояндовий сад») Сааді Ширазі написано 1258 року. Понад сім століть він правив за основний навчальний посібник з перської мови та літератури не лише в іранських школах, а й у тих країнах, де була поширена перська мова та споріднені їй таджицька й фарсі-кабулі; книгу переписували й поширювали в неймовірній кількості в Ірані, Середній Азії, Туреччині, Єгипті та Індії. Український переклад здійснено за критичним текстом відомого іранського вченого Мохаммеда Алі Форуґі; прозу переклав Роман Гамада, вірші — Микола Ільницький. Книжка виходить у серії «Скарби Сходу», заснованій 2008 року.
Ця книга читається в застосунку Наша Книга: купили на сайті — вона одразу у вашій бібліотеці на телефоні, з офлайн-режимом і синхронізацією прогресу.
