| Видавництво: | Видавництво Старого Лева |
| Автор: | Віржіні Ґрімальді |
| Жанр: | Сучасна проза |
| Де читати: | У застосунку Наша Книга — детальніше |
| ISBN: | 9789664482674 |
Цю книгу не можна завантажити — вона доступна для читання лише в нашому мобільному застосунку.
Застосунок доступний на Android та iOS.
«Аромат щастя найсильніший під час дощу» — роман французької письменниці Віржіні Ґрімальді. Українською вийшов у «Видавництві Старого Лева» 2024 року в перекладі Ірини Серебрякової.
«Я хочу розлучення». Знадобилося лише три слова, щоб світ Полін перевернувся з ніг на голову. Приїхавши зі своїм чотирилітнім сином до будинку батьків, вона, розбита і пригнічена, дозволяє спливати дням, що схожі один на одного, поки її поглинає біль і роз’їдають марні сподівання. Аж врешті вирішує взяти життя у свої руки: якщо почуття чоловіка згасли, варто нагадати йому про те, які вони були щасливі разом. Тож Полін писатиме йому листи, щоб відновити всю їхню історію, веселу і щемку.
Але минуле може ховати в собі найнещадніші таємниці…
«Ти не знаєш своєї сили, доки одного дня
не лишається інших варіантів, окрім як бути сильним».
Боб Марлі
Моєму чоловікові й синам
Пролог
20:40
Він спізнюється, як завжди. На наше перше побачення спізнився, на весілля теж. Він і на власний похорон може спізнитися.
— Мадам, я щось можу вам запропонувати?
Офіціант уже втретє перериває моє нетерпляче очікування. Незручно починати без Бена, але зайняти столик і нічого не замовити незручно теж. Я прошу помаранчевий сік.
— Коли прийде мій чоловік, ми замовимо пляшку «Дом Периньйон».
Кивнувши, офіціант повертається за стійку. Я відчуваю гордість. Разом із тим мені соромно, адже я використала шампанське як козир, щоб купити його терплячість.
21:00
Я не люблю шампанського. Взагалі не люблю алкоголю і всього того, від чого можна втратити контроль. Але сьогодні ввечері я зроблю виняток. Не так часто ми святкуємо десяту річницю весілля!
Перевіряю телефон сімдесят другий раз. Зв’язок є, повідомлень нема. Він має бути вже близько. Він завжди спізнюється щонайменше на годину.
Минулого року він прийшов о 21:00 замість 19:30. Навіть якщо сказати йому, що зустріч раніше, аніж насправді заплановано, він усе одно виправдає свою репутацію.
Я — цілковита протилежність. Часто приходжу перша. Завжди прораховую всі можливі затримки, щоб ніщо не заскочило мене зненацька. Коли знаю, що змушую чекати на себе, це доводить мене мало не до панічної атаки.
Ми доповнюємо одне одного: я скрізь поспішаю, а він запізнюється, і коли ми вирушаємо кудись разом, то встигаємо саме вчасно.
21:15
Ми приходимо сюди щороку.
Для більшості клієнтів це просто гарний ресторан з панорамою на Аркашонську затоку. Для нас із Беном це «наш» ресторан.
Саме тут одинадцять років тому він «майже» запропонував мені одружитися. Вигріб усе зі свого банківського рахунку, щоб замовити мені тарілку морепродуктів та позолочену каблучку з цирконієм. Проживши чотири роки разом, ми твердо переконалися, що нам треба разом накопичувати зморшки та спогади.
Офіціант якось дивно витріщається на мене. Я вже хочу запитати, чи не ростуть у мене з голови краб’ячі клешні, аж тут розумію, щó його бентежить: до мого обличчя вже годину як приросла дурнувата посмішка. Той, на кого я чекаю, усе ніяк не прийде, але в мене просвітлений вигляд. Мабуть, цьому типу я здаюся Бернадеттою Субіру.
21:30
Сподіваюся, Бен буде у кращому гуморі, ніж останнім часом. Ми віддалилися. Нам треба побути разом, лише вдвох, подалі від щоденної метушні.
Багато тижнів тому я почала рахувати дні до цієї дати. Річниця нашого весілля — завжди найкращий вечір року. Ми їмо креветки, весь час тримаючись за руки, і це епічно! Ми знову й знову оживлюємо ті самі спогади та сміємося щоразу гучніше. Освічуємося в коханні так, що Ромео і близько не стояв. Проймаємо одне одного поглядами, малюємо майбутнє кінчиками пальців, а коли вирушаємо додому, акумулятор нашого кохання повністю перезаряджений.
На нашу десяту річницю я запланувала сюрприз після вечері. Готель, кімната 211. У мене під сукнею червона мереживна комбінація — його улюблена. Він буде в захваті, і я, мабуть, теж.
22:00
Я допила келих. А тоді другий. Телефонувала Бену. Він не відповів. Написала йому два повідомлення: запитала, де він, що робить, чи не забув. Він не відповів.
Я намагаюся заглушити тривогу. Він необачний за кермом — звісно, через те, що завжди поспішає, бо запізнюється. А я тривожна. Тут ми теж доповнюємо одне одного.
Офіціант занепокоєно дивиться на мене. Я повторюю:
— Він прийде, не сумнівайтеся.
Не знаю, його я намагаюся переконати чи себе.
22:30
Ресторан скоро зачиняється, але я не втрачаю надії. Не може бути, щоб він не прийшов. Звісно, останнім часом він розсіяний, але це не привід знехтувати цією вечерею. Я пробачу його, хіба якщо він має пристойне виправдання і лежить у лікарні.
Звісно, Бен у дорозі. От-от увійде в ці двері. Він не вчинить так зі мною. З нами. Продинамити мене у річницю нашого весілля — це була б точка неповернення. Він прийде. У нього ще тридцять хвилин.
Двадцять.
П’ятнадцять.
Десять.
Вісім.
22:52
Хтось входить, офіціант усміхається мені. Я знала.
«Аромат щастя найсильніший під час дощу» — роман французької письменниці Віржіні Ґрімальді, що вийшов в оригіналі 2017 року; українською його видало «Видавництво Старого Лева» 2024 року на 416 сторінках у перекладі Ірини Серебрякової. Знадобилося лише три слова, щоб світ Полін перевернувся з ніг на голову: «Я хочу розлучення». Приїхавши зі своїм чотирилітнім сином до будинку батьків, вона, розбита і пригнічена, дозволяє спливати дням, що схожі один на одного, поки її поглинає біль і роз'їдають марні сподівання. Аж врешті вона вирішує взяти життя у свої руки: якщо почуття чоловіка згасли, варто нагадати йому про те, які вони були щасливі разом, — і Полін починає писати йому листи, щоб відновити всю їхню історію, веселу і щемку. Але минуле може ховати в собі найнещадніші таємниці.
Ця книга читається в застосунку Наша Книга: купили на сайті — вона одразу у вашій бібліотеці на телефоні, з офлайн-режимом і синхронізацією прогресу.
