| Видавництво: | Видавництво «Богдан» |
| Автор: | Богдан Чепурко |
| Жанр: | Поезія |
| Де читати: | У застосунку Наша Книга — детальніше |
| ISBN: | 978-966-10-7991-4 |
Цю книгу не можна завантажити — вона доступна для читання лише в нашому мобільному застосунку.
Застосунок доступний на Android та iOS.
Вірші класичних форм автор довів до рівня мистецьких філіграней. Функціональні рими, ритмічні перепади образно-філософських настроїв творять динамічну і високохудожню композицію збірки. Вільні вірші автор писав завжди, але особливо плідною була п’ятирічка з 2003 по 2008 роки. Верлібри відомого поета відкривають ще одну грань його надхненного словотвору.
Ні слова. Ні півслова. Тихомовчки. Німуючи й не маючи часу. За всі свої годовані годочки Стоїть хлопча і дує на свічу. І я мовчу. Дарована сорочка Замокла по коліна у росу. У ніч святу розп’яті голосочки Я тихосумно Богові несу. В нікчемну ніч. В ніщо веселотихе... І чи прийдеш до мене ти, чи ні — Я все лихе забуду і столихе, Щоб лиш любов вернулася мені. Різдво 1996 Байда хліба із медом столітнім — На моїм великоднім столі... Що я скажу в цей день перелітній, Коли слово всміхнулось мені? Буду пити легенями вітер, Що ледь-ледь колихає думки. Зв’яжу в небі веселку зі світла. Й знову стану, як пісня, дзвінкий. Й, може, там, де пісніжники крають Чисте плесо з найтонших чуттів, Прилетять три веселики з краю, У якому я долю зустрів. 12.03.2010 Над небуттям з самого краю Мій дух невтолений летить — Це мить, яку сам Бог розкраяв, Врубавши шаблею блакить. Ряхтять копита. В Бабілоні Рихтують вежу до небес: Агей, хто там в ясній короні Ховає п’яти в ах і лес?.. По темній крові дріботить Лариса, Вкосичена вкраїнським знаменом. Співають вої, скормлені зі списа: Несуть край сонця золоте руно. 2–3. 09. 2003 Сіль дарую — хліб і сіль — Срібло й золото душевне. Йдуть слова мої із піль Хлібодарних, чорноземних. Добродійність із глибин Світить сонцем у народі. Йде Батурин в Чигирин — Хто добродій з них, хто злодій? Солідарності — катма. Все до цятки змізерніло. Кину поглядом навмань... Та дарма. Сам Бог дріма. Чорно-чорно. Біло-біло. 14.03.2010 Львів Замурована Полтва проспектом Свободи, В Боже вухо шепоче тихий стогін води... Б’ється в мури похмурі, між камінь колобродить, Виривається з пащі століть і годин. Затамований подих підземного русла Чують леви і люди крізь ночі і дні. Кров джерельна потоку задихнулась, загусла. Зорі в небі не знають — риби плачуть чи ні. Полтво, Полтво — Полтаво неслави, Закували навіки. Зацькують і Дніпро... Б’є годинник на ратуші. Козака обезглавлять. Витре кат із Підкови ще не висохлу кров. 27.02.2010 ЖЕБРАК І ЛЬВІВ Бруківку поглядом вилизує від крові Сузір’я гончих в чорнім небі псів. Щось Полтва жебонить у золотій діброві, Й в оправі місяця похмуро пурпуровій Сидять біля вогню жебрак і Львів. Як бамкне дзвін на ратуші, й година Така настане, що уже пора, Він митиме слізьми не кров від нікотину, А цю гнучку, як в лані, приміську долину — Й крізь сльози цілуватиме зорю на лоні трав. 6.12.2008 Львів Смажать рибу на гілці вербовій. В’яне день в прибережній траві. В’яже липень в дубовій діброві Цвіт і мед, і думки ще живі. Перемліють гілки духотою. Склеїть клейстер розриви розщек. Бризнуть хмари на хмиз сухостою Золотим середлітнім дощем. Шлях Чумацький напише устами Все, що сталось й відбулося вдень. Й запряже Бог зірки стомастами Окунцями вкраїнських пісень. Й забренить, упадаючи в Лету, Стогін Стугни — убитий на чверть. Й полетять у Карпати з Тібету Вірні вірші, зневаживши смерть. 29.06.2009 Осівці 26.02.2010 Львів Над яром сонечко святе Умилось пахощами раю. Над яром яблуня цвіте І в грудях серце розриває. І за часницю до плода Пречисту зав’язь вітер в’яже. І пісня древня й молода Мені «добраніч» тихо каже. Пелюстя срібне й золоте Встеляє вогкістю хвилини. Дорога куриться у степ Чумацьким Шляхом України. Вже не літають журавлі. Зідхають подумки бажання. Бо ми з тобою на землі Живемо вперше і востаннє. 1996 –1997 рр. Не береза в лісі шелестіла, Скапуючи соком навесні. Не маленька квітка захотіла Виспівати всі свої пісні. Не ліси тулилися до літа І корінням розгрібали мерзлоту. Не мені хотілося хотіти Хвилювати хвилю золоту. Ще не вся померла Україна. Ще не вся розхлюпалася кров. Ще тоненький промінь у барвінок Золоту голівку не поклав. 25–26. 03. 1999 Хліб і сіль української мови, Добра доля старого Дніпра Загудуть на вітрах стоголових — Полинових із меду вітрах. Буде друг з мене кпити, як ворог. Буде недруг — злорадний, як ніч, — Вдень плюватись на рідні прапори, Виривати сльозу з моїх віч. Не здригнуся у битві народів Із безрадним поріддям хули. Несумісні добродій і злодій — Бог до Слова мене прихилив. Вп’ються нелюди кров’ю живою, Захлиснеться душа від ридань... Усміхнусь, пригорнувшись до Слова: Боже всесвіту, воїном стань! 12.03.2010 Від захвату, який цей світ чудовий, Завмерло дихання небесної безодні. Лиш чути, як воркує ритм у слові. І зорі шлють сигнали одна одній. Той ритм невтомний всесвіт будоражить. І знов малесенька загублена планета Народжує щораз нових поетів, Та лиш один в сто років правду каже. І та природжена відвага є звичайна, Як хліб, вода, повітря і стихії... І якби взяти від людей думки лихії, То кожен вчує, як пульсує тайна. Бо ті Її джерела дивні — в злетах Єства людського і єства природи... Бо знов невдовзі нам земля народить Найправдомовнішого із поетів. Із 28 на 29.06.2005 ВЕЧІРНЯ Хитнувся листочок, як пісня над плесом. Святошна відправа у серці стоїть. Засвітяться зорі. І купол небесний Торкнеться душею сусідніх століть. Тут тато і мама, й брати мої вічні — Іван, Володиґмир й найстарший Андрій. Засвічу їм свічку. Торкнуся до свічки. І вилетить з серця думок світлий рій. Заступиться Слово, що в Бога триває, За душі померлих, за душі живі. Й свята Зарваниця, й трагічний Почаїв Ударять у дзвони в зеленій траві. Й моя Україна засяє вогнями, Що кров’ю живою пронизують ніч. Й обніме брат брата. І Авель. І Каїн. Й навернуться сльози на вії сторіч. 26.06.09 Осівці 26.02.2010 Львів Мовчать літа німі і нелукаві. Ще залюбки сміюсь, і тінь моя легка. Мережить кров рядки, і жаль того рядка, Що в небутті приснивсь і в Лету темну канув. Ще я не знаю вас і не люблю Європу, Астрею не згубив, Гармонію не вбив. Ще на полях людських стрункі, як в Бога, строфи — Крізь хліб і сіль Христових трьох рибин — Пливуть, минаючи чекання Пенелопи. А тужить все ж душа, бо знає Божу правду І шлях той, що мені судилося пройти. Пізнати мед гіркий, буття пекучу зраду І над усім — кораблик золотий, Який у даль летить подалі від Аккаду. 28.05.2002 РОЗТОЧЧЯ Вслухаюсь в рідну чорноземлю — Сплелись у ній коріння літ... Читаю книгу крові темну. Купаю в Слові древній рід. Листки блискучі серед ночі Хитають молоду ясу. Веде мене всесвітній сум В обійми срібного Розточчя. Розкільчу древо, й пагін мови Проб’є пагіння диких пуст. Й зашелестить мені діброва, Й прадуб — найбільший златоуст. Жаский жасминовий розгін Цілує тінь мою і плаче. Душа духмяна і гаряча Летить на крилах перемін. Із дібр і дебр, із добрих зичень — Сміються сльози на очах... Й звичайний хліб. Й стославний звичай. Й ще молодий Чумацький Шлях. Надхненно змінюється час. Пливе у ніч бажання бути. Схиливсь я щастя зачерпнути — Тече ріка життя крізь нас! 5.07.2007 р. Осівці 18.05.2008 р. Львів
Ця книга читається в застосунку Наша Книга: купили на сайті — вона одразу у вашій бібліотеці на телефоні, з офлайн-режимом і синхронізацією прогресу.
