| Видавництво: | Наш Формат |
| Автор: | Максим «Далі» Кривцов |
| Жанр: | Поезія |
| Де читати: | У застосунку Наша Книга — детальніше |
| ISBN: | 978-617-8277-10-9 |
Цю книгу не можна завантажити — вона доступна для читання лише в нашому мобільному застосунку.
Застосунок доступний на Android та iOS.
Прочитайте ці вірші. Побудьте поруч. Зіпріться на обвалену стіну. Подихайте сирістю й порохом. Послухайте, як співають птахи на початку весни і працює ворожа техніка на дванадцяту годину. А тоді підійдіть до бійниці — й дивіться. Як курява ковтає будинки. Як рвуться сталеві нитки снарядів. Як стираються вулиці, наче коректором. Як пострибунчик сонця падає додолу. Як вигинається трава після того, як по ній пройшла група піхотинців. Як дідусь тягне велосипед і зникає в тумані. Мусимо побачити дерева і гори, сніги і ріки, любов. І дихати, бо це сьогодні розкіш. Покажіть собі себе. Те, скільки цукру ви кидаєте собі в чай. Як смажите картоплю. Як жмуритесь від сонця. Як високо закачуєте шкарпетки. Чи зіжмакуєте паперовий стаканчик перед тим, як кинути його до смітника. Ця бійниця широка. І вона — лише ваша. Варто тільки зазирнути. Не бійтеся.
Він переїхав у Бучу в середині березня 2021-го
винайняв маленьку квартиру в цоколі й завів кота
шерсть якого була кольору помадки на еклері.
Він ходив на англійську, в тренажерку та на сповіді
він любив дивитись, як падає сніг
і в тумані зникає вулиця.
Він слухав Радіохед, старі альбоми Океану Ельзи, дощ, грім і стукіт серця дівчинки
з якою засинав у маленькій цокольній квартирі
і прокидався в маленькій цокольній квартирі
цілував її тепле обличчя
пригортався до її липкого тіла
пірнав долонею у хвилі її волосся
та борсався там, наче мушка на павутині.
Вона покинула його восени
так, як птахи покидають ліси
так, як інженери фабрику по закінченні зміни
і поїхала в Польщу
щоб там залишитись.
Він узяв кота, схожого на тістечко
і сказав: коте, нам треба їхати
з нами, як ранок
як життя
як хвороба
сталась холодна
як крига
війна
урок, що зветься «Спокійне життя», закінчився.
У тумані зникає вулиця
падає дощ
його зовсім не слухають
кіт вибіг у поле й ім’я його вітер.
На хресті наче на айді-картці написано:
тут спочиває номер 234 вічна пам’ять.
Вона мріяла про мандрівку в Патагонію
про роман із рок-музикантом
про реінкарнацію в царицю чи в рибу.
Планувала написати книгу
про те, що пам’ять
крихка наче скоринка на крем-брюле
вразлива, наче кохання
розсипається, як пісок поміж пальців
і зникає
щезає
немає.
Вона любила свій велосипед
морозиво зі згущівкою
збирала пожовкле листя
наче марки
любила розглядати хмари
розсипані наче попкорн
неохайним хлопчиком у кінотеатрі.
Мандрувала в гори наодинці
щоб приймати інгаляції лісу та повітря
збирала м’яту та іван-чай
збирала зорі, розкладаючи в пам’яті, наче у фотоальбомі.
Її батько загинув у чотирнадцятому
їй було чотирнадцять, коли мама поїхала в Італію
і не повернулась.
Вона не мала стосунків, бо все чекала на рок-музиканта.
Коли зима вирішила залишитися
щонайменше до наступної осені
гучно і боляче сповістивши про це
і пахло на вулицях
тишею жахаючою
вогнем і землею
розліталося вороння.
Тоді вона не розгубилася
дістала із верхньої полиці пляшечку
із висушеним іван-чаєм та чебрецем
заварила трави
налила в термос
і понесла на пости
хлопцям із тероборони.
На хресті наче татуюванням закарбовано:
тут спочиває номер 457 вічна пам’ять.
Вона жила поруч із парком
у невеликому будинку
годувала білок
годувала собак
годувала п’яниць
була хранителькою осені
і хранителькою спогадів
розсипаних, як цукор.
Їй було 54
вона працювала у комунальному підприємстві
носила синю робу «Епіцентр»
і їздила на велосипеді.
Фарбувала нігті у багряний
фарбувала губи у багряний
і щоночі до неї приходили багряні сни.
Вона дивилась «Говорить Україна»
витирала сльози білим носовичком
згадувала дитинство
яким тоді теплим було сонце
перед сном читала Кокотюху
і стрибала, наче плавець у воду, в свої сни
багряні, як нігті
багряні, як губи.
Чекала на суботу
щоб витерти пилюку в кімнатах
випрати одяг
приготувати шарлотку
і думати про минуле.
Це єдина збірка, яку Максим Кривцов устиг видати за життя: вона вийшла 2023 року, а 7 січня 2024-го поет загинув на Харківщині. Того ж 2023-го збірка увійшла до списку найкращих українських книжок за версією PEN Ukraine.
Замість передмови в книжці стоїть автопортрет, написаний як анкета в застосунку для знайомств: «Макс 33 військовий з Рівного, живу в Києві, коли взагалі живу». Далі — списки того, що автор любить (напитися води після довгої спраги, зняти шкарпетки після чергування в бліндажі, повернення птахів), чого не любить і про що мріє: «про спокій і тишу», «про море та серфінг». Закінчується це рядком «свайп вліво чи свайп вправо».
Присвята коротка: «Шалено хороброму «Бетмену», який навчив мене сміятися»; у видання вміщено світлини самого автора й записи його поезій, а друге видання 2024 року отримало ще й фронтиспіс роботи Юрія Журавля.
Ця книга читається в застосунку Наша Книга: купили на сайті — вона одразу у вашій бібліотеці на телефоні, з офлайн-режимом і синхронізацією прогресу.
