| Видавництво: | Видавництво «Богдан» |
| Автор: | Ширазі Сааді |
| Жанр: | Поезія |
| Де читати: | У застосунку Наша Книга — детальніше |
| ISBN: | 978-966-10-8243-3 |
Цю книгу не можна завантажити — вона доступна для читання лише в нашому мобільному застосунку.
Застосунок доступний на Android та iOS.
«Бустан» («Плодовий сад», 1257) — видатний твір перського поета Сааді Ширазі (1210–1291). Написаний у формі віршованої поеми-маснаві, він визнаний найпоетичнішим твором серед усієї суфійської літератури. Неперевершений майстер поетичної техніки, Сааді притчами, приповістками та історіями пропагує цілком житейський, практичний суфізм. Описуючи любов, Сааді показує її обмеженість, оскільки предметом кохання є лише людина, «яка сотворена, як ти, з води і глини». Істинна ж любов, «духовна любов», за словами поета, може бути лише до Бога. Вона водночас і окриляє, і завдає страждань. У ній закохані зрікаються себе, стаючи схожими на метеликів, які згоряють в полум’ї свічки. «Для них важливе почуття духовне й відречення від цього світу повне», — наголошує Сааді. Переклад «Бустану» здійснено за найновішим критичним виданням відомого іранського вченого Ґулям-Хусейна Юсуфі.
Сааді та його «Бустан»
Серед творів Сааді особливе місце належить етико-дидактичній поемі «Бустан». Вона була завершена 1257 року в рідному Ширазі, хоча поет почав працювати над нею ще в п’ятдесятих роках під час свого перебування в Дамаску при відомій мечеті Омейядів. Написані під час тривалих мандрів вірші як ілюстрації до проповідей згодом увійшли до окремих розділів «Бустану» вже готовим матеріалом, і це спростовує думку, ніби поет написав її в довершеному вигляді за якийсь один рік. Із самого початку цей твір мав назву «Сааді-наме» («Саадієва книга»), і лише пізніша традиція нарекла його «Бустаном» («Плодовим садом») за аналогією до «Ґулістану» («Трояндового саду»). Сааді присвятив «Бустан» правителеві Фарсу Абу Бекрові Сааду ібн Занґі за те, що той порятував Фарс та його рідний Шираз від монголів, відкупившись величезною сумою золота. Хоча хвалебні касиди Сааді, як цілком слушно зазначають, не мають нічого спільного з модними на той час хвалебними одами, в яких, приміром, підкова коня якого-небудь хана порівнювалася з небесним склепінням, а цвяхи її — з планетами і зірками. Сааді славив Абу Бекра за те, що він своїм золотом спорудив перед монголами неприступну стіну і порятував країну від розорення та розрухи.
Я не співав із прохачами влад,
На шахів я не витрачав талант.
Та вірші ці складав я урочисто.
Колись, можливо, скажуть серцем чисті,
Що в Сааді була одна відрада:
В час Абу Бекра жив він, ібн Саада.
Зробив він те для величі Ірану,
Що Пан пророків в час Ануширвана.
Отже, навіть Мохаммед, Пан пророків, не зробив стільки добра для рідного краю, як Абу Бекр, і в Сааді була одна відрада, що жив він у часи Абу Бекра ібн Саада. Та не лише йому була втіха й відрада: у цьому благословенному краї знайдуть згодом прихисток не одні нещасні блукальці, втікачі від монгольської навали:
Хто знемагає від страждання й пут,
В його країні прихисток знайдуть.
Сааді цілком заслужено не шкодує епітетів для правителя Фарсу, порівнюючи його то з іранським героєм Рустамом («Такий покров над світом розпр остав, Що здивувався б навіть сам Рустам»), то з Іскандером, який свого часу, згідно із коранічними легендами, стіною з брил і міді уберіг край від наступу міфічних племен яджуджів та маджуджів. Проте розлогі, нехай і заслужені, епітети Сааді, прикладені до владарної особи, слугують лише підставою для значно глибших моральних висновків та сентенцій: саме смиренний, покірливий, «похилений володар» може досягти вершини влади й успіху, як цього досягнув Абу Бекр:
Чолом крайнеба досягає він,
Доземно голову схиляє він.
Одне, як дервіш схилиться з пошани,
Та зовсім інше — як глава держави.
Похилений дервіш — така природа,
Та зовсім інше — схилений володар.
Смиренням він долати гордість зміг,
Смиренням власну славу переміг.
Саме тому, що він доземно схилив голову в покорі перед Богом, каже Сааді, Абу Бекр зумів досягти чолом крайнеба, і «одне як дервіш схилиться з пошани, Та зовсім інше — як глава держави».
Загальний висновок до «Вступу» свого «Бустану» Сааді подає у формі гекаята, себто короткої оповідки, головне завдання якої — проілюструвати викладені вище моральні настанови. Цей продуктивний і надзвичайно вдячний прийом активно використовували його попередники, залучаючи ілюстративні гекати не лише в поетичний чи прозовий контекст, а й у філософські, богословські чи медичні трактати. Не відступаючи від традиції, Сааді рясно приправляє повчальними історіями весь поетичний «Бустан». У цих історіях-гекаятах поет у концентрованому художньому вигляді подає філософські й моральні сентенції, які міцно ввійшли в живу народну мову.
«Бустан» («Плодовий сад») Сааді Ширазі написано 1257 року — на рік раніше за «Ґулістан». Це віршована поема-маснаві, яку визнають найпоетичнішим твором серед усієї суфійської літератури. Український переклад здійснено за найновішим критичним виданням відомого іранського вченого Ґулям-Хусейна Юсуфі; книжка виходить у серії «Скарби Сходу».
Ця книга читається в застосунку Наша Книга: купили на сайті — вона одразу у вашій бібліотеці на телефоні, з офлайн-режимом і синхронізацією прогресу.
