Бджолине жало

У сусідньому місті чоловік убив свою сім’ю. Він наглухо позабивав усі двері цвяхами, щоб ніхто не зміг вибратись; сусіди чули, як люди там бігали з кімнати в кімнату, благаючи про порятунок. Коли чоловік покінчив з усіма, то наставив рушницю на себе.

Це було у всіх на язику: мовляв, що то за чоловік, який здатний був таке вчинити, які таємниці він міг приховувати. Ходили чутки про любовні інтрижки, залежність, таємні файли в його комп’ютері.

Елейн лише висловила здивування, що такі речі не трапляються частіше. Вона просунула обидва великі пальці в петельки для ременя на джинсах і дивилася на злощасну головну вулицю рідного міста. Знаєш, сказала Елейн, йому бодай було чим себе зай­няти.

Кесс та Елейн уперше зустрілися на уроці хімії, коли Елейн ка­пнула йодом на екзему Кесс під час одного з експериментів. То ­було ненавмисно; вона плакала навіть більше, ніж Кесс, і наполягла на тому, щоб піти з нею до медсестри. Відтоді вони й стали подругами. Щоранку Кесс дзвонила у двері будинку Елейн, і вони разом ­ішли до школи. Під час обідньої перерви дівчата підгинали свої довгі спідниці та блукали супермаркетом, слухаючи музику з телефона Елейн і наминаючи круасани з відділу випічки, які вони доїдали, навіть не доходячи до каси. Вечорами дівчата ходили одна до одної додому готуватися до уроків.

Кесс почувалася так, ніби знає Елейн цілу вічність — ніхто й не повірив би, що вони не завжди були подругами. Їхні життя були такі схожі, що ставало трохи моторошно. Обидві дівчини — зі знаних у місті родин: Дікі, батько Кесс, володів місцевим авто­са­ло­ном «Фольксваґен», а батько Елейн, Великий Майк, був бізнесменом, власником ферми, де розводять велику рогату худобу. Обидві дівчата були трохи вищі за середній зріст, обидві були розумні, незмінно належали до найкращих учениць у класі. Обом також хотілося одного дня виїхати із цього міста й ніколи більше не повертатися.

Елейн мала золотаве волосся, зелені очі, ідеальну фігуру. Коли вона купувала одяг онлайн, то речі їй завжди так бездоганно пасували, ніби були пошиті саме для неї. Пишучи про подругу у своєму щоденнику, Кесс використовувала такі слова, як грація і стиль. Було в Елейн те, що у Франції називають je ne sais quoi. Навіть коли вона обтинала нігті на ногах, здавалося, ніби їсть персик.

Коли Кесс приходила в гості до Елейн, вони сиділи у її кімнаті при світлі лампи-каруселі й переглядали сайт конкурсу «Міс Все­світ (Ірландія)». Елейн серйозно думала про те, щоб туди податися, не так заради самого титулу, як задля можливостей, які він міг би їй відкрити. Торішня переможниця стала обличчям компанії, що виготовляє соки.

На думку Кесс, Елейн була вродливішою за будь-яку з конкурсанток на фото в інтернеті. Але не все так просто. Кожна дівчина, що змагалася за титул «Міс Всесвіт (Ірландія)», а відтак і за звання «Міс Всесвіт» усього світу, мала історію випробування долі. Одна з них була біженкою від війни в Африці. Інша ще в дитинстві пережила необхідність операції. Ще одна дуже тендітна конкурсантка колись була надто товстою. Ці випробування долі мали би бути чимось негативним, на кшталт нездатності вчитися, та не аж таким страшним, як-от десять років бути прикутою ланцюгами в підвалі якогось педофіла. Екзема Кесс була б ідеальним випробуванням ­долі; дівчатам стало цікаво, чи не змогла б вона заразити Елейн, якби досить довго притискала висип до її здорової шкіри. Але, схоже, це не спрацювало. Елейн вважала умову щодо якогось випробування нечесною. Як подумати, казала вона, то це мало не якась дискримінація.

У двері постукала хатня робітниця, нагадуючи Елейн про заняття з плавання. Дівчина закотила очі. У басейні завжди було повно пластирів і стариганів. Народитися тут, сказала вона. Якщо це не випробування, то я не знаю, як це назвати.

Елейн ненавиділа їхнє місто. Тут усі знали одне одного, знали, чим ти живеш; коли ти йшла вулицею, люди сповільняли свої авта, щоб роздивитися, хто йде, й помахати тобі рукою. Тут не було нормальних магазинів; замість «МакДональдзів» та «Старбаксів» вони мали «Бінчі Бурґери» та «Кафе Менґана», власники яких самі стояли за прилавками й розпитували про ваших батьків. Годі навіть купити сосиску в тісті, не ділячись із кимось своєю життєвою історією, скаржилась дівчина.